Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

«Вольный Бердянск»

«Вина, музики та жінок!»

Бомбардування Бердянська

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Бердянськ у роки Кримської війни 1853 – 1856 рр. уже пережив одне бомбардування з боку англо-французької ескадри. Ще одне бомбардування йому довелося пережити в кінці травня 1919 р. Нещодавні події в маріупольському порту, коли він був підданий інтенсивному обстрілу з кораблів французької ескадри, наочно показали, що для бердянського порту є необхіднім облаштування берегової батареї. 9 травня 1919 р. командарм А.Скачко телеграфував П.Дибенку: «Прошу негайно вислати чотири берегові гармати в розпорядження Махна для захисту Бердянська і Маріуполя від нападу з моря» [271]. Але гармат махновцям ніхто давати не збирався.

Даремно прочекавши 12 днів, 21 травня 1919 р. зі штабу 1-ї повстанської дивізії в штаб 2-ї Української армії полетіла телеграма (копія – в штаб Кримської армії, копія – в Бердянськ коменданту порту) за підписами начдива Н.Махна та старшого помічника начштабу Б.Веретельника [272] з терміновим проханням вислати до Бердянська морські гармати для захисту порту і міста у зв’язку з появою ворожого флоту біля Бердянська. Малого калібру для суден [273] і великого калібру для берегової охорони. «Затримка може бути причиною великих ускладнень,» [274] – зазначав Н.Махно. Звичайно ж, комуністи нічого не прислали. Доводилося розраховувати лише на власні сили. І ускладнення не примусили себе чекати.

У кінці квітня – на початку травня 1919 р. кілька промахновськи налаштованих матросів невідомо де, можливо, що й на «чорному» ринку, дістали тридюймову (76-мм) гармату й виступили перед Бердянським ревкомом з ініціативою встановити її на катері, який можна було використовувати для патрулювання навколишніх вод Азовського моря. Старозаповітний катер не викликав захоплення у сторонніх. У добру хвилю він запросто міг розвалитися навіть без гармати. Викликані для експертизи інженери підтвердили підозри, що на катер гармату ставити не можна. Після другого – третього пострілу він гарантовано дасть течію й піде на дно [275]. Матроси ж уперто стверджували протилежне – катер витримає навантаження. Врешті-решт вони плюнули на інженерну думку, самотужки змонтували на «катерочці» гармату й почали виходити в море. Практично одразу бердянський катер було приписано до штатів першої бригади Української Повстанської дивізії імені Батька Махна [276].

І от в день обстрілу Бердянська, наприкінці травня 1919 р., коли на горизонті з’явилися міноносці супротивника, бердянські матроси по силуетам кораблів начебто визначили, що це французькі міноносці, які підпорядковувалися командам адмірала Ангета [277]. Серед трьох суден виділялися есмінці типу «Спагі»: «Юссар» [278] та «Ансень Анрі» [279], які й розпочали обстріл міста зі своїх легких гармат 65-мм калібру.

Припущення С.Дибеця відносно того, що візит французьких військових кораблів був викликаний бажанням французького командування засвідчити свою, хоч абияку, допомогу денікінському режиму, цілком прийнятне [280]. Але про причини обстрілу С.Дибець повідомляє надзвичайно неясно. Чи то французькі кораблі просили входу в порт, але отримали відмову? Чи то вони просто, без будь-якого ультиматуму, по-злодійськи, нахабно, почали обстрілювати Бердянськ? П.Лисенко та Н.Сарська писали, що англо-французькі кораблі хотіли висадити десант, але їх спроби були безуспішними [281].

Перший варіант, звичайно, набагато вірогідніший. Французькі моряки все ж таки не були ні варварами, ні дикими звірами. Для обстрілу їм була потрібна хоча б формальна зачіпка, наприклад, відмова у стоянці.

Аж тут, під грім канонади, з бердянського порту виплив махновський катер. Екіпаж катера одразу ж двічі вхитрився попасти у ворожий міноносець із гармати, що стало для французів повною несподіванкою. Вони не для того припливли сюди, аби втрачати людей. Розлючені подібним хуліганством міноносці відійшли подалі й відкрили вогонь по місту вже з безпечної відстані.

«Два снаряди впало на завод «Джона Грієвза», кілька впало на базарну площу й один снаряд ударив у кут театру. Хоча жертв було мало, всього кілька чоловік, руйнування також були незначні» [282]. Загалом міноносці випустили близько 200 снарядів. У фіналі своїх мемуарів Л.Романов-Лопатко називає морські експедиційні сили Великобританії та Франції в Азовському морі «морськими піратами…, що наводили паніку на приморські міста…» [283]

Примітки

271. РДВА. – Ф. 199. – Оп. 3. – Спр. 90. – Арк. 267.

272. Веретельник(ов) Борис Васильович (? – 1919) – відомий діяч махновського руху. До революції працював робітником-ливарником на заводі Кригера в Гуляй-Полі та на Путилівському заводі в Петрограді. Член партії соціалістів-революціонерів, учасник революції 1905 – 1907 рр. Із 1914 р. мобілізований матросом на Чорноморський флот. У 1917 – 1918 р. – член Севастопольського комітету ПЛСР. Весною 1918 р. повернувся додому в Гуляй-Поле й перейшов до анархо-комуністів. Із початком повстання – член ВРР Гуляйпільського району, товариш начштабу махновської бригади. Голова ІІ районного з’їзду Рад. Загинув у бою з білокозаками при обороні Гуляй-Поля 22 травня 1919 р.

273. Формування в Бердянську махновської флотилії не було такою вже нереальною справою. На Олександрівській пристані на Дніпрі під контролем махновців у травні 1919 р. стояло три судна, які називалися Азовсько-Чорноморською флотилією (ЦДАВОВУ. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 136. – Арк. 6). Командир флотилії Камчатий чекав лише, коли П.Дибенко зі своєю Кримською Червоною армією виб’є білогвардійців із Керченського півострова, аби вивести кораблі в гирло Дніпра й спробувати доставити їх за призначенням. Проте цей план так і не вдалося реалізувати.

274. РДВА. – Ф. 199. – Оп. 3. – Спр. 160. – Арк. 60 – 60 зв.

275. Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. – М., 1989. – С. 213.

276. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. – К., 1993. – С. 187.

277. Варнек П.А. Образование флота Добровольческой армии // Гражданская война на Черном море. – М., 2004. – С. 128. Зробити подібний висновок дозволяє той факт, що інші міноносці французького флоту весною 1919 р. в Азовське море взагалі не запливали. Іншими судами французького угрупування з базою в Маріуполі були канонерські човни та яхта командувача. Л.Романов говорить, у свою чергу, що в обстрілі брали участь 2 судна: англійський та французький міноносці.

278. «Юссар» – ескадрений міноносець типу «Спагі». Уведений в експлуатацію в 1908 р. Водомісткість – 530 т. Потужність машини – 7500 к. с. Швидкість – 27 вузлів. Учасник бойових дій на морі в роки першої світової війни. Списаний із французького військового флоту в 1922 р.

279. «Ансень Анрі» – ескадрений міноносець типу «Спагі». Уведений в експлуатацію в 1911 р. Водомісткість – 550 т. Потужність машини – 7500 к. с. Швидкість – 28 вузлів. Учасник бойових дій на морі в роки першої світової війни. Списаний із французького військового флоту в 1928 р.

280. Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. – М., 1989. – С. 213.

281. Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. – К., 1971. – С. 124.

282. БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. – С. 33.

283. Там само. – С. 33.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1767

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.