Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

«Вольный Бердянск»

Передмова

Володимир Чоп, Ігор Лиман

В історії України знайдеться не так вже й багато явищ та подій, які б значимістю та силою переросли рамки регіональної та національної історії і ставали повноправними надбаннями історії всесвітньої. Ще менше подібних подій та явищ існувало на рівні південноукраїнського регіону. І було б логічно, якби такі явища посилено досліджувались істориками, а результати досліджень ставали надбанням якомога ширшого загалу, що перетворювало б ці явища на бренд, який швидко вгадувався і запам’ятовувся будь-де. Проте в умовах сучасної України ми цього не спостерігаємо. Деякі з цих явищ виявилися незручними і непотрібними державницькій історичній науці.

Найбільш виразно подібна ситуація простежується у випадку з історією махновського руху (1917 – 1921 рр.), унікального явища української та всесвітньої історії, коли вперше на значній території, населеній мільйонами громадян, була зроблена широкомасштабна спроба анархістського соціального експерименту. На теренах Приазов’я та Запорожжя вперше у світовій історії виникли й проіснували тривалий час анархістська «республіка», армія анархістів і було впроваджено анархо-махновський суспільний лад. Переможені після кількох років запеклої боротьби, українські повстанці-махновці разом з усіма їх позитивними здобутками десятиліттями шельмувалися і проклиналися.

До сьогоднішнього дня багато з аспектів історії махновського руху не досліджені належним чином, зокрема, історія «махновщини» в різних регіонах та містах України. І це при тому, що махновський рух є чи не єдиним потужним народним рухом в української історії, події якого були як слід задокументовані.

Роль Бердянська в махновській історії унікальна. Місто мало надзвичайно важливе стратегічне значення для махновської республіки, «вільної батьківщини анархії». Це був єдиний повноцінний порт цього політичного утворення, місто, де вперше почали формуватися морські й військово-повітряні сили махновського руху. Саме в Бердянську вперше, в повний зріст, у конкуренції за міський центр зіткнулися махновські й більшовицькі амбіції та еліти. Але це не головне. Бердянськ найдовше з-поміж усіх міст України та Росії знаходився під контролем махновських повстанців. Шість разів вони то з боєм, то безкровно захоплювали місто і господарювали в ньому тривалий час, проводячи заходи своєї внутрішньої політики. Уперше — в березні – червні 1919 року, вдруге — в жовтні – листопаді 1919 р., втретє — в грудні 1919 р., вчетверте — в листопаді 1920 р., вп’яте — в грудні 1920 р., і, нарешті, вшосте — в січні 1921 року. За цей час у місті та його околицях встигли перебувати всі більш-менш відомі діячі махновського руху, російські та українські анархісти, чимала кількість відомих радянських воєначальників і партійних діячів у кількості достатній для того, аби обвішати весь історичний центр міста меморіальними дошками знизу догори. Загалом набирається близько п’яти місяців небаченого в історії «безвладного» життя, експерименту по впровадженню анархізму в міських умовах. Які були результати цих подій? Як жило і розвивалося в цих умовах «вільне місто»?

Про «махновські» періоди в історії багатьох міст Південної України (Дніпропетровська, Запоріжжя, Мелітополя, Маріуполя тощо) історики та краєзнавці пишуть вкрай неохоче. Це — загальна тенденція. По-перше, ці події та явища складно дослідити через відносно невелику кількість вцілілих джерел, які, до того ж, переважно не лежать «на поверхні», а поховані в «спецхрани». По-друге, подібні дослідження не мають сьогоднішньої політичної кон’юнктури. Відсутність грантової годівниці відштовхує пересічного українського дослідника-історика. По-третє, анархізм для сьогоднішніх авторів у більшості випадків залишається явищем малозрозумілим і навіть підозрілим, що теж виступає стримуючим фактором. Але описати й дати об’єктивну оцінку подіям міської «махновщини» треба хоча б тому, що ніде й ніколи у світі нічого подібного цьому не було. А якщо вже описувати «махновський» період в історії якогось конкретно взятого міста, то значить, треба вибрати те місто, в якому махновці затримувалися довше і частіше, ніж в інших. А раз так, значить — Бердянськ.

Ідея створення книги сформувалась у січні 2006 р., коли її автори перебували в Києві, опрацьовуючи матеріали тамтешніх архівів і бібліотек. Один — працюючи над докторською дисертацією, яка присвячена повстанському руху на півдні України, інший — відшукуючи джерела для чергового археографічного видання з історії Бердянська. Під час обговорення довгими зимовими вечорами віднайдених матеріалів і виникла думка, що було б цікаво поєднати в одному проекті багаторічні напрацювання з історії махновського руху та з історії «Азовської Пальміри».

Використовуючи унікальні архівні, музейні документи, спогади старожилів, мемуари учасників подій, фотодокументи, аудіоматеріали приватних колекцій, зроблено спробу відкрити для читача ще одну невідому, але неймовірно цікаву сторінку історії рідного краю.

На початку роботи здавалося, що цей сміливий задум може захлинутися через нестачу джерел, а значить, і потрібної для написання книги інформації. Але, як виявилося незабаром, вже при опрацюванні раніше накопичених авторами матеріалів, це були даремні страхи. Подальші пошуки значно розширили джерельну базу дослідження. Як результат, джерел знайшлося навіть більше, ніж достатньо, що дещо затягло процес написання книги, адже, переслідуючи примару повноти, історик мимоволі витрачає все більше й більше дорогоцінного часу.

Документи, що проливають світло на події в Бердянську, віднайдені у фондах Державного архіву Запорізької області, Державного архіву Дніпропетровської області, Державного архіву Донецької області, Центрального державного архіву громадських об’єднань Україні в м. Київ, Центрального державного архіву вищих органів влади України, Державного архіву Російської Федерації, у фондах підрозділів Червоної армії в Російському державному військовому архіві, нарешті, в приватних колекціях.

Особливе значення для написання книги мали матеріали фондів Бердянського краєзнавчого музею, передусім — чисельні спогади учасників боротьби з махновцями, зафіксовані у зв’язку з відзначенням 40-ї та 50-ї річниць революції 1917 р.

Багато інформації про «махновський» Бердянськ можна знайти і в опублікованих спогадах, у класичних працях, присвячених історії махновського руху, що написані учасниками та свідками подій. Це, між іншим, ще раз підтверджує велике значення міста для повстанства. І анархіст Петро Аршинов, автор «Історії махновського руху» (1923), і повстанський командир Віктор Білаш, і радянський вчений-статистик Михайло Кубанін знайшли у своїх книгах та рукописах місце для опису епізодів історії анархо-махновців, пов’язаних із приморським містом.

Газетні колекції провідних наукових бібліотек, музеїв та архівів уможливили прочитання оперативних повідомлень про бойові дії в 1919 – 1921 рр., ознайомили нас з агітаційними матеріалами махновців та їх супротивників.

Важливою складовою джерельної бази стали фотодокументи, а також матеріали археографічних експедицій.

Як фахівець з історії махновського руху, перший автор цієї книги взяв на себе опрацювання накопиченого в його власному архіві й головне — написання чорнового варіанту монографії. Другий автор зайнявся пошуком матеріалів безпосередньо з проблематики книги в архівних, музейних та бібліотечних зібраннях, у приватних колекціях, проведенням зустрічей зі свідками подій у Бердянську 1918 – 1921 рр.; він же виконав наукове редагування книги, здійснив додаткову перевірку наведених фактів, доповнив текст та коментарі до нього, підготував додатки. Врешті-решт, узяв на себе організаційну сторону видання книги.

Відчуваючи потребу віддати моральні борги тим, хто був так чи інакше залучений до реалізації цього проекту, автори дякують працівникам усіх архівних, музейних та бібліотечних установ, які допомагали в пошуку матеріалів; у цьому плані найбільшу подяку хочеться висловити працівникам Бердянського краєзнавчого музею (директор — Л.Ф.Ноздріна, головний зберігач — М.В.Грабовенко). За консультації, допомогу у виявленні джерел щиро вдячні Л.А.Бучній, Є.С.Денисову, Ю.М.Юхну. Підготовці видання до публікації сприяла передусім підтримка керівництва Бердянського державного педагогічного університету (ректор — В.В.Крижко), а також ДП «Бердянський завод сільгосптехніки» ВАТ «Бердянський агротехсервіс» (ген. директор — О.В.Пасічник).

Коректорські функції люб’язно взяла на себе М.М.Греб. Технічну роботу виконала М.В.Кузнєцова. Над художнім оформленням працювали С.К.Акімов і С.Г.Нобєлєв. Прізвища й ініціали тих, хто заважав авторам у створенні книги, перелічувати не будемо, оскільки це зайняло б занадто багато місця.

Вихід книги уможливила організаційна підтримка з боку голови комісії з освіти та науки Бердянської міської ради Б.Я.Бузова, заступника Бердянського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради О.В.Лісовенко, першого заступника Бердянського міського голови П.А.Гончарука. Окрему подяку автори адресують керівництву міста Бердянська за фінансування публікації книги.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2685

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.