Початкова сторінка

Ігор Лиман (Бердянськ)

Персональний сайт історика України

?

Коротка історія військово-повітряних сил махновського руху

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Історія ВПС махновського руху справді коротка, тому що на балансі в них був лише один літак. Хоча ні Н.Махно, ні інші керівники махновського руху ніколи не були проти використання у військових діях передових технічних засобів. Уперше літаки потрапили махновцям до рук у кінці грудня 1918 р., коли повстанці на кілька днів захопили Катеринослав. На міському літовищі стояло 7 готових до використання бойових аеропланів. Проте вивезти захоплені трофеї з міста не вдалося через залізничну аварію потягу та раптовий контрнаступ республіканських військ. У лютому 1919 р. Н.Махно високо оцінював діяльність льотчиків з 22-го авіазагону РСЧА, що на трипланах «Сопвіч» обслуговували його бригаду з повітря. Командування 3-ї Задніпровської бригади було зовсім не проти мати власний аероплан, хоча штатним розкладом РСЧА мати авіазагін дозволялося лише дивізії. Найбільшим трофеєм, захопленим махновцями в Бердянську, якраз і стали знайдені на міських складах останки п’ятьох літаків «Фарман-30». Це був спадок програми збирання аеропланів у Бердянську [160]. На звалищі металобрухту і фанери захоплені погляди махновців змогли уздріти основи повстанських військово-повітряних сил. Кримсько-азовські «добровольці» не мали можливості вивезти літаки з міста і тому лише, як могли, попсували їх. Але не настільки сильно, аби з п’ятьох поламаних не скласти одного діючого. 17 березня 1919 р. комбриг Н.Махно в телеграмі до штабу 1-ї Задніпровської дивізії прохав вислати до Бердянська хороших мотористів та пілотів, які б приступили до ремонту літаків і прийому присланих із півночі запасних деталей [161]. Спеціалісти знайшлись, і за тиждень справа була зроблена.

Аероплан «Фарман-30» називався на честь французьких пілотів та авіаконструкторів братів Анрі та Мішеля Фарманів, які регулярно тішили ентузіастів авіації новими модифікаціями своїх аеропланів починаючи з 1907 р. Бердянський літак був вже тридцятою модифікацією. На авіазаводах колишньої Російської імперії подібні літаки випускалися з 1916 р. Спеціалісти вважали «Фармани» дешевими й надійними літаками. «Фарман-30», як і всі інші «Фармани», був одномоторним, безфюзеляжним біпланом, із штовхаючим гвинтом. Посеред крил аероплана розміщувалася двомісна гондола. Наявність пасажирського місця спереду місця пілота робила тридцятий «Фарман» придатним до авіарозвідки та аерофотографування, якого махновці, на жаль, робити не вміли. Разом із цим, літак мав погану маневреність та низьку швидкість, що робило його легкою здобиччю літаків-винищувачів. Але при відсутності на протимахновському фронті ворожих аеропланів на цю обставину можна було не зважати. Останній раз повстанці Задніпровської дивізії бачили білогвардійського літака більш як два тижні тому назад, 2 березня 1919 р. Це був літак КАДА, що летів із фронту до Мелітополя. З боку ж добровольчих полків генерала В.Май-Маєвського махновці літаків взагалі ніколи не помічали.

Літак мав двосторонні крила тонкого профілю з постійною хордою і полотняною обтяжкою. Ферма аероплану й лонжерони крил виготовлялися зі сталевих труб різного діаметру. Розчалки традиційно були зроблені з проволоки. Кілю не існувало взагалі, хвостову ферму замикали рулі напрямку. Вага повністю заправленого літака досягала 870 кг. Каркас гондоли за правилами мав робитися з ясеневих лонжеронів, які обшивалися фанерою. Великий бензобак ємкістю до 90 літрів бензину давав можливість знаходитися в польоті до трьох із половиною годин. «Фарман-30» був стійкий у польоті, а велика площа крила дозволяла йому довгий час планувати у випадку відмови двигуна. До того ж, літак міг нести до кількох десятків дрібних авіабомб. Штовхаючий гвинт, що стояв ззаду гондоли, дозволяв змонтувати спереду неї кулеметну турель і вести вогонь по всій передній напівсфері. Ззаду ж літак був практично беззахисний, бо весь огляд і площину обстрілу перекривали бензобаки, коробка крил і зореподібний двигун, чим нерідко користувалися винищувачі.

«Фарман-30» отримав надійний серійний двигун «Сальсон» на 150 – 155 к.с. Від своїх попередників ця модифікація відрізнялася також тим, що його гондола була не висунута вперед, як у попередніх моделях, а розташованою між крил. Іншою новинкою було коротке шасі зі спільною віссю, на маленьких, семисантиметрових коліщатках. Загалом «Фарман-30» чудово зарекомендував себе в бойових діях 1918 – 1921 рр. у складі різноманітних армій. У Червоній армії «Фарман-30» як розвідник використовувався до 1921 р., а як учбовий літак до 1925 р. Останній раз у бойовій обстановці РСЧА використовувала «Фармани-30» у чеченських горах, під час придушення антикомуністичного повстання 1925 р. [162]

Щоправда, з використанням махновцями бердянського літака було одне ускладнення. Як вже повідомлялося, за штатним розкладом РСЧА авіазагін дозволялося мати лише в підпорядкуванні дивізії, а збройні сили махновського руху складали лише одну з її бригад, хоча чисельністю вона вже наближалися до штату дивізії. Тому, згідно з уставом, літак треба було віддати в розпорядження П.Дибенка. Але тут наперед виступили політичні мотиви. Махновці були незвичайною бригадою в складі РСЧА. Вони були її політичними союзниками, з об’єктивними запитами яких треба було рахуватися. Тому П.Дибенко вирішив подарувати Н.Махну літак під час свого візиту в Бердянськ наприкінці березня 1919 р. Не стільки аби потішити союзника, а щоб приспати його пильність. Як вже зазначалося, в ході цього візиту планувалося здійснити замах на життя Батька, «прибравши» його з політичної карти України за допомогою охоронців начдива. Після цього літак, при бажанні, можна було забрати назад [163].

Утім, махновці почали використовувати літак ще до приїзду П.Дибенка й офіційної церемонії передачі. Літак брав участь у взятті махновцями Маріуполя, 28 – 29 березня 1919 р. «Фарман-30» мав достатній запас палива, аби злітати від Бердянська до Маріуполя й повернутися назад. Крім проведення розвідки, з аероплану кидали бомби на територію маріупольського порту, де зосереджувалася ворожа артилерія. Крім білогвардійських, тут перебували також війська французьких інтервентів та чехословацьких легіонерів.

Але найбільший внесок в історію руху махновський аероплан зробив у зв’язку з так званою «справою Падалки». 31 березня 1919 р. він привіз Нестора Махна під Гуляй-Поле. Треба було негайно вживати якісь заходи для придушення Падальського путчу. П.Аршинов писав із цього приводу:

«З їх боку (більшовиків – Авт.) була зроблена спроба вбити Махна… Командир одного полку Падалка, підкуплений більшовиками [164], взяв на себе їх «доручення»: напасти з боку Покровського на Гуляй-Поле, коли там буде Махно, захопити його й штаб. Змова була викрита самим Махном, коли він знаходився в Бердянську… Її вдалося попередити тільки тому, що під рукою в Махна виявився аероплан, на якому він встиг пролетіти відстань від Бердянська до Гуляй-Поля за дві години з хвилинами» [165].

Н.Махно приземлився в околицях Гуляй-Поля і зустрівся із загоном відданого йому Феофана Скомського. Разом вони зненацька напади на табір падалківців. Організатори змови були здивовані, заарештовані й негайно розстріляні.

Андрій Падалка був родом із селища Покровського, що нині відноситься до Васильківського району Дніпропетровської області. Восени 1918 р. він сформував у селі партизанський загін із 32 чоловік, який діяв у районі Синельниково. Згодом загін розрісся в полк, який брав участь у боях під ст. Кирилівкою і с. Полтавкою. За радянською версією подій полк брав участь і у визволенні Бердянська, де А.Падалка і був убитий особисто Н.Махном. Разом з А.Падалкою був убитий і «петроградський більшовик М.Циков» [166], який, здається, виконував при А.Падалці роль політичного інструктора. Після загибелі Падалки, командування полком прийняв Степан Білозуб, колишній матрос. Як ненадійний Покровський полк віддали з махновського фронту на кримський. П.Дибенку якраз надсилалася підмога на півострів у складі трьох махновських полків. Тож Покровський полк було перекинуто в Крим і влито в 9-й Задніпровський полк. У с. Покровському в роки радянської влади на могилі А.Падалки було встановлено пам’ятник. Одна з вулиць села названа його іменем.

Починаючи від 13 травня 1919 р. бердянський аероплан був приписаний до штатів 2-ї бригади Української повстанської дивізії [167]. Збройні сили махновського руху виросли з бригади в дивізію на початку травня 1919 р. У червні-липні 1919 р., у часи відступу махновців на захід та їх підпорядкування 14-й армії РСЧА, сліди махновського «Фармана» загубилися. У подальшому, в 1919 – 1920 рр., махновцям вдаватиметься ще кілька разів захоплювати аероплани в якості трофеїв. Але, за відсутністю кваліфікованих пілотів та пального, в повітря вони вже так і не піднімуться [168].

Примітки

160. Харук А. Адаменко, Матиас и другие… Малоизвестные страницы истории отечественной авиапромышленности // Авиация и время. – 2006. – № 6. – С. 28 – 29.

161. РДВА. – Ф. 936. – Оп. 3. – Спр. 13. – Арк. 6.

162. Куликов В. Фарманы в России // Мир авиации. – 1993. – № 4.

163. Г.Кузьменко в 1976 р. розповідала, що аероплан махновцям «прислали» після приїзду К.Ворошилова. При цьому літня жінка просто переплутала події двох візитів високопоставлених «червоних» командирів (К.Ворошилова та П.Дибенка) до розташування махновців. К.Ворошилов відвідав Гуляй-Поле на початку червня 1919 р. (Яланский В. Как Махно вручали орден Красного Знамени. Неизвестные страницы истории // МИГ. – 1993. 8 травня).

164. С.Беленко знайшов прізвище Андрія Кириловича Падалки в № 1 «Щоденника надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією та спекуляцією». Цю людину НК розшукувала з якихось причин із вересня 1918 р. Звичайно, можна припустити, що це інша людина, повний тезка повстанського командира, але, на думку С.Беленка, не варто відкидати можливість, що А.Падалка пішов на путч, шантажований ВНК, що мала на нього заочно винесений вирок. (Беленко О. Махно и Полонский // Минувшее: Ист. альманах. – Париж.— № 4. – С. 278).

165. Аршинов П. История махновского движения. – Запорожье, 1995. – С. 103.

166. Балковий П.М. Вiйна без флангiв. – К., 1966. – С. 40.

167. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. – К., 1993. – С. 187.

168. Наприклад, у кінці серпня 1920 р. на Харківщині махновцям вдалося захопити в якості військового трофею легкий аероплан, який протягом тижня в розібраному стані перевозився в обозі маневрової групи. Востаннє його було помічено в м. Старобільськ (Луганської губ.) 3 вересня 1920 р. (Державний архів Донецької області. – Ф.Р. 1146. – Оп.2. – Спр. 26. – Арк. 190).