Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

«Вольный Бердянск»

«Здраствуйтє, товаріщі!»

Азовська операція: висновки і наслідки

Володимир Чоп, Ігор Лиман

У той же день, коли махновці полишили за собою останню лінію «червоного» оточення, катеринославська газета «Звєзда» надрукувала статтю К.Ворошилова «Нові завдання Червоної армії» в якій стверджувалося, що «архібандит Махно… не представляє якої-небудь серйозної небезпеки». Стаття ця явно писалася в той час, коли Н.Махно був оточений під Бердянськом, і тепер, 16 грудня 1920 р., викликала в обізнаної людини хіба що саркастичну посмішку.

Із часом оцінки Азовській операції стали давати безпосередні учасники подій. М.Єфімов не вгавав. 31 січня 1921 р. він заявляв, «що операція нікуди не годилася» [765]. По-перше, командування недооцінило силу супротивника. По-друге, кільце оточення, що гарно виглядало на карті, розвалилося 12 грудня 1920 р., коли Н.Махно розбив 2-у змішану (спішену) бригаду в Бердянську. Червоноармійські частини для операції були підібрані слабо, командування використовувало всіх підряд, не звертаючи увагу на боєздатність підрозділів. І це в той час, коли досвід боїв з махновцями в 1920 р. не раз засвідчував, що оточити повстанців піхотою – марна річ. «У Червоній армії нема такої піхоти, що витримала б фронтальний удар махновської кінноти». Не зважаючи на цей загальновідомий факт, оточення махновців під час Азовської операції проводилося в основному піхотою. Це не принесло результатів. Махновці знищували піхоту по частинах.

Найбільш прикрим було те, що махновці на голову перевищували Червону армію в швидкості реагування на зміни оперативної обстановки й у мобільності армії. У Червоній армії спочатку наказ у письмовому вигляді з Харкова спускався у штаб армії в Мелітополі, звідти в дивізію, потім у бригаду, потім у полк. За цей час Н.Махно був уже далеко. Ініціативу начальникам дивізій ніхто надавати не збирався. В.Лазаревич розставляв їх полки і бригади через голову комдивів як йому заманеться, й міняв загальне завдання військам щодня. 13-го грудня він наказував придавити махновців до моря й знищити, 14-го – оточувати звідусіль у с. Андріївці. Оточення вийшло набокуватим. Замість того, аби зосередити головні сили з півночі Андріївки, вийшло, що вони зосереджені з півдня [766].

Середній комсклад «червоних», на думку М.Єфімова, в ході операції не вірив у її позитивний результат, бо «знав ціну своїй піхоті й кавалерії, і знав махновців краще, аніж ті, що сидять далеко від них». М.Єфімов також доносив, що В.Лазаревич теж не погоджувався із загальною ідеєю операції, інформував про це начальників штабних управлінь. Таким чином, уся Азовська операція з «червоного» боку була побудована на «авось».

Головком РСЧА С.Камєнєв не погоджувався з подібним трактуванням подій. На його думку, причина зриву операції полягала в тому, що махновці не були оточені, як задумувалося, фронтом у шаховому порядку в глибину до трьох ліній. Справді, під Андріївкою, Попівкою й Федорівкою лінії були, але явно не в шаховому порядку. Заступник командувача військами України К.Авксєнтьєвський вслід за трибуналом пояснював невдачу «нечуваною халатністю молодших начальників».

М.Павлов, історіограф дивізії «червоних» курсантів, робив такі висновки з минулих подій:

«Головним прийомом тактики Махна є заманювання наших частин у потрібному для себе напрямку. Після того, як важкі у своєму маневрі… частини направляються за ним у погоню, Махно, користуючись швидкістю, перебирається в місцевість, від цих частин вільну» [767].

Навіть Є.Лихаревський у своїй напрочуд лояльній статті змушений був визнати «недосконалість бойових апаратів Червоної армії» [768], які не встигали реагувати на блискавичні переміщення РПАУ/м/ і не могли налагодити належного зв’язку між підрозділами.

У 1926 р., уже після ліквідації М.Фрунзе, критикувати його керівництво Гуляйпільською та Азовською операціями проти махновців став навіть його перший заступник по антиповстанській компанії – Р.Ейдеман. Тактично не називаючи прізвища свого колишнього начальника, і в той же час натяками даючи зрозуміти, про кого саме йдеться, віслюк завзято хвицав мертвого лева:

«Боротьба з Махном у цей період носить вкрай безсистемний, майже хаотичний характер… Постійне відставання… Частини рухаються, ходять, наче наосліп… Порожнє метання частин, стратегічне й тактичне оточення районів, у яких Махна й слід простиг. Командний склад виявився майже або повністю непідготовленим для боротьби з новим супротивником…» «Здійснене в грудні частинами 4-ї [армії] й 2-ї Кінної армії й Харківського військового округу стратегічне оточення Махна в Гуляйпільському районі завершилось, точніше, майже завершилось, тактичним оточенням його головного ядра; і все ж Махно виходить із цього оточення майже нерозладнаним, у всякому разі, значно менш розладнаним, аніж ціла низка наших частин» [769].

Найкращу, на нашу думку, рецензію подіям Азовської операції дав В.Ленін у своїй записці Є.Склянському [770]: «Треба щоденно в хвіст і в гриву гнати (і бити, і драти) Головкома і Фрунзе, щоб добили і піймали Антонова і Махна» [771].

Отже, зробимо висновок. У ході Азовської операції Н.Махно дав «червоним» командирам показовий урок маневрової війни й переміг сили ворога, які переважали його вдесятеро. Лише однієї, окремо взятої, Азовської операції (6 – 16 грудня 1920 р.) цілком достатньо, аби визнати Н.Махна видатним полководцем, чиї звитяги цілком заслуговують окремої сторінки в підручниках з військового мистецтва. Бойові ж характеристики РПАУ/м/, продемонстровані в ході операції, просто вражають. У своїй книзі В.Голованов спробував відтворити коротку хронологію подій першої половини грудня 1920 р., аби показати читацькій публіці «юродську двужильність махновців» [772]. Ідея була цікава, але хронологічний список містив у собі численні огріхи й був занадто короткий, що породило бажання зробити його уточнений і розгорнутий варіант. Отже:

9 грудня 1920 р. Від ранку і до вечора повстанська армія збирається в похід. Під вечір виступ маневрової групи з с. Федорівки. Початок махновцями Азовської операції. Рух з Федорівки на Царекостянтинівку, 24 км на південь.

10 грудня. Бої в Царекостянтинівці та Попівці, розгром махновцями 2-ї маршової інгушської кавбригади. Пройдено ще 20 км на південь. Ніч – відпочинок.

11 грудня. Зранку – перехід з Попівки через Андріївку до Новоспасівки, об’єднання з Азовською групою РПАУ/м/. Денний відпочинок – кілька годин. Марш на станицю Петрівку (с. Старопетрівка та с. Новопетрівка). Розгром двох полків 2-ї спішеної бригади. За день пройдено більш як 50 км на південь. Нічний відпочинок – не більше двох годин.

12 грудня. Марш із Новоспасівки та Петрівки на Бердянськ. «Бердянський розгром». У другій половині дня авангарди РПАУ/м/ залишають місто й повертаються у Новоспасівку. Головні сили РПАУ/м/ відпочивають у Бердянську ніч.

13 грудня. Передислокація головних сил РПАУ/м/ з Бердянська в Новоспасівку, а потім – в Андріївку, за вечір і ніч пройдено 35 км на північ. Кількагодинний нічний відпочинок в Андріївці.

14 грудня. «Андріївське побоїще». Прорив і нічний марш-кидок на північ. За ніч пройдено 40 км без відпочинку.

15 грудня. Захоплення Кінських Роздор й обозів. Денний відпочинок – кілька годин. Перехід у Федорівку, 18 км на північний схід. Нічний відпочинок.

16 грудня. Ночівля у Федорівці. Починаючи з 6-ї і до 16-ї години бій навколо села. Відступ на північ, прорив через останню лінію оточення.

Проте в наступні дні махновці не змогли повністю скористатися можливостями, які вони здобули після переможного завершення Азовської операції. Окрилений успіхом Н.Махно захотів зробити похід на Донбас й завів маневрову групу РПАУ/м/ у район густої дислокації червоноармійських частин, знову зав’язнувши в боях. Тут, на кордоні Донбасу, Н.Махно та РРПУ/м/ із повідомлень полонених «червоних» дізналися, що проти нього діють не багато – не мало чотири армії – дві кінні та дві змішані

«Ці показання співпадали з показаннями селян й особистими спостереженнями й висновками Махна. Стало зрозуміло, що розгром двох-трьох червоноармійських груп буде мати невелике значення в тій масі військ, яка була кинута на махновців. Розмова вже не йшла про перемогу над радянськими військами, а про те, як не допустити катастрофи повстанської армії» [773].

Тому Н.Махно був змушений покинути рідні краї й піти в глибокий рейд в інші місцевості України. Це був поступовий, дуже повільний, але все-таки початок занепаду повстанського руху. Відірвана від рідних земель Запорожжя та Приазов’я повстанська армія вже не могла відновити своєї величі. Махновці почали розбігатися. Вони розуміли, що обіцяне їх ватажками загальнонародне повстання проти комуністів не відбулося, а самотужки перемогти такого титанічного супротивника, як РСЧА, махновці не зможуть. Багато хто з повстанців розбігалися по домівках, забираючи зброю і коней, розтягуючи армійське майно. Керівництво дивилося на цей процес досить спокійно: для смертельного бою з комуністами йому потрібні були лише віддані добровольці, згодні на все.

Після того, як махновці вирушили із Запорожжя у свій рейд на Правобережну Україну, Зведену дивізію курсантів знову перекинули на південь в околиці Бердянська. 15-18 грудня 1920 р. вона ще трохи поганялася за махновцями, але в цілому невдало. Тепер на неї покладалося нове завдання – впровадити в життя народжену розумами М.Фрунзе та Р.Ейдемана ідею окупації махновського району. Курсанти дивізії були розподілені гарнізонами по всьому Бердянському повіту і вели «роботу по укріпленню радянської влади». Остання зводилася в основному до контактів з місцевими органами влади шляхом участі військових представників у повітових і районних нарадах. П.Павлов у своїй статті хвалився успіхами на даному поприщі:

«Це насамперед відбилося на встановленні правильної агентури. Через півмісяця (тобто з початку нового 1921 р. – Авт.) завдяки цьому вдалося так добре налагодити цей бік, який раніше дуже кульгав, що про появу найдрібнішої банди в 5 чоловік негайно доповідалося в найближчу військову частину, і банда миттєво знищувалася, не встигши розростись» [774].

Наскільки об’єктивними були запевнення «червоного» командира, добре свідчать наступні події. 12 січня 1921 р., рівно через місяць після «Бердянського розгрому», на приморське місто знову налетіли махновці, які зарубали 90 червоноармійців його гарнізону та 8 не вбитих минулого разу комуністів [775]. Уцілілим комуністам та комсомольцям знову довелося перейти на казармовий стан [776]. Здавалося, цьому неподобству не буде ні кінця, ні краю. Проте це був останній день «громадянської війни» в місті, коли по бруківці його вулиць востаннє прогрюкотіли бойові колісниці махновців, «останніх великих воїнів великого степу».

Останню спробу прорватися до фартового для них Бердянська махновці здійснили в березні 1921 р. 4 березня більшовицька бердянська газета «Ізвєстія» била на сполох, повідомляючи про перебування махновців у Бердянському повіті [777]. На кінець першої декади місяця маневрова група РПАУ/м/ після рейду в 3000 км по Україні стала на перепочинок у районі Великого Токмака, і Нестор Махно «відкомандирував Куриленка в район Бердянськ – Маріуполь керувати в цьому районі справою повстання» [778]. 17 березня 1921 р. маневрова група махновців була вже в Новоспасівці, поряд з містом, проте на цей раз махновцям було не до його захоплення. Кавалерійські дивізії РСЧА змогли відігнати ослаблених довготривалим походом повстанців геть, до того ж, сам Н.Махно лежав важкопоранений і не міг безпосередньо керувати боями.

У лютому 1921 р. за невдалу практику боротьби з бандитизмом Зведену дивізію курсантів було розформовано. Загін В.Куриленка в травні 1921 р. вирушив на Полтавщину для з’єднання з іншими загонами РПАУ/м/.

Далі прийшов голодомор 1921 р. У Бердянську він досяг жахливих розмірів, з’явилося людожерство, і невдовзі населення міста скоротилося, за деякими даними, майже втричі – з тридцяти тисяч до дванадцяти [779]. Місто, яке не змогло, а вірніше, не захотіло стати по-анархістські вільним, вимирало. У такому сумному антуражі Бердянськ вступив у радянський період своєї історії.

Примітки

765. Ефимов Н.А. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921 г. // Сборник трудов Военно-научного общества при военной Академии РККА. – 1921. – № 1. – С. 219.

766. Там само. – С. 219

767. Павлов П.А. Выводы из опыта борьбы с Махно дивизии курсантов в ноябре-декабре 1920 и январе 1921 года // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 110.

768. Лихаревский Е. «Андреевский конфуз» // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 114.

769. Эйдеман Р. Пятая годовщина одного урока // Война и революция. – 1926. – № 12. – С. 36.

770. Склянський Єфраїм Маркович (1892 – 1925) – видатний радянський і військовий діяч. Походив з міщан єврейської національності. За фахом – військовий лікар. Член РСДРП/б/ з 1913 р. З жовтня 1918 по березень 1924 р. – заступник голови РВР Республіки Л.Троцького, член Ради труда та оборони. У грудні 1920 р. – член комісії з питань боротьби з бандитизмом на Україні.

771. Ленин В.И. об Украине. – К, 1978. – Ч. 2. – С. 381.

772. Голованов В. Тачанки с юга. – Запорожье – М., 1997. – С. 384.

773. Аршинов П. История махновского движения. – Запорожье, 1995. – С. 181.

774. Павлов П.А. Выводы из опыта борьбы с Махно дивизии курсантов в ноябре-декабре 1920 и январе 1921 года // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 109.

775. Повідомлення В.Савченка, що цю акцію вчинив загін В.Білаша (Cавченко В.А. Махно. – Х., 2005. – С. 352), не витримує критики. В.Білаш у цей час продовжував виконувати обов’язки начальника штабу РПАУ/м/ і разом з головною маневровою групою армії перебував на півночі сучасної Сумської області.

776. Історія міст та сіл Української РСР. Запорізька область. – К., 1971. – С. 125.

777. Известия Бердянского Упаркома и Уисполкома рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. – 1921. 4 березня. – С. 2.

778. Аршинов П. История махновского движения. – Запорожье, 1995. – С. 186.

779. Протоиерей Николай Доненко. Новомученики города Бердянска. – М., 2001. – C. 60.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1735

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.