Початкова сторінка

Ігор Лиман (Бердянськ)

Персональний сайт історика України

?

Період радянської влади

І.І.Лиман

Зі встановленням панування марксистської ідеології на теренах і України, і всього Радянського Союзу почався якісно новий етап у дослідженні церковної історії. Етап, який позначився не лише відчутним зниженням інтересу до відповідної проблематики, але й засиллям нетипового для попередніх часів атеїстичного підходу. Якісно новим був цей етап і за соціальним складом дослідників: тепер серед авторів, які друкуються на релігійну тематику, абсолютно домінують світські особи. Пануючий раніше апологетично-православний підхід до висвітлення проблем змінюється на діаметрально протилежний.

Зазначені тенденції стали причиною того, що до кінця 80-х рр. ХХ ст. майже не маємо більш-менш серйозних досліджень, присвячених яким-небудь аспектам історії православної церкви на півдні України останньої чверті XVIII – ХІХ ст. Чи не єдиним виключенням стала видана в Мюнхені стаття Н. Полонської-Василенко про нереалізований проект зведення собору в Катеринославі [149].

В узагальнюючих дослідженнях, які публікувались у Радянському Союзі, спостерігався досить тенденційний підхід і до підбору, і до тлумачення фактів, зумовлений апріорною необхідністю доводити реакційну сутність церкви і духовенства, їхній негативний вплив на розвиток демократичних рухів. Яскравим образчиком такого підходу стала робота професора М. Никольського „Історія російської церкви”, вперше видана в 1931 р., яка, як зазначено в анотації до третього видання, стала першою в радянській історичній науці спробою висвітлити минуле російської церкви з позицій марксизму-ленінізму. Войовничо-атеїстична спрямованість цієї роботи дала підстави І. Смоличу писати про неї, що вона не має наукового значення, будучи типовою антирелігійною пропагандою [150]. Між тим, можна погодитись із М. Гордієнком, що дослідження М. Никольського більше п’ятдесяти років залишалось єдиною марксистською узагальнюючою монографією з історії російської православної церкви, старообрядництва і російського сектантства: колективна монографія 1967 р. „Церква в історії Росії (ІХ ст. – 1917 р.) Критичні начерки” [151] хоча і є більш досконалою за методологією та науковим рівнем, але бідніша за фактажем, а збірка 1975 р. „Релігія і церква в історії Росії (радянські історики про православну церкву в Росії)” [152] занадто фрагментарна [153]. Усталені в марксистській історіографії оцінки взаємин православної церкви і держави першої половини ХІХ ст. знайшли відображення в досить грунтовній і багатоаспектній статті С. Дмитрієва [154]. На противагу дослідникам ХІХ – початку ХХ ст., які у своїй більшості акцентували увагу на незадовільному матеріальному стані духовенства, науковці Радянського Союзу відстоювали тезу про привілейоване становище цієї верстви, яка жила „за рахунок експлуатації народу”.

Характерною рисою історіографії кінця 1920-х – кінця 1980-х рр., присвяченої історії православної церкви в Росії, був значно вагоміший у порівнянні з попереднім періодом внесок у неї закордонних дослідників. Їм, вільним від рамок марксистської ідеології та методології, вдалося багато в чому зробити більше, аніж вченим Радянського Союзу. На надрукованих матеріалах побудував свою „Історію Російської Церкви” російський історик і богослов А. Карташев (1875 – 1960), який з 1919 р. знаходився на посаді професора Духовної академії в Парижі [155]. Щоправда, подіям після 1775 р. у його роботі відведено досить скромне місце. Серед праць, що вийшли за кордоном Союзу, фундаментальністю відрізняється „Історія російської церкви” І. Смолича, у якій розглядається період XVIII – початку ХХ ст. Народжений у 1898 р. в Умані, Ігор Корнелійович у 1920 р. як білий офіцер залишив батьківщину. Впродовж десятиліть проживаючи в Німеччині, І. Смолич вивчав релігійне минуле Росії. Вершиною його наукової діяльності якраз і стала праця з історії синодального періоду, перший том якої побачив світ у 1964 р. [156], а другий — уже після смерті автора, у 1991 р. [157]

Працюючи за часів формування нових напрямів методології історії, Смолич не сприйняв їхні засади, дотримуючись традиційного позитивістського підходу, перейнятого ще в молодості від викладачів-емігрантів із Росії. Перебування в еміграції зумовило певну обмеженість джерельної бази: І. Смолич не мав доступу до архівних матеріалів, що зберігались на території Радянського Союзу, і був змушений задовольнятись опублікованими джерелами. При цьому науковий рівень їхнього опрацювання є високим: дали відзнаки і фахова підготовка, і багаторічна копітка робота з систематизації доступних матеріалів. При намаганні уникати безапеляційних тверджень І. Смолич не виступає безпристрасним спостерігачем: глибоко релігійна людина, Ігор Корнелійович засуджує принижено-підпорядковане положення архієреїв по відношенню до держави, безправність парафіяльного духовенства. Авторська позиція чітко проглядає і при висвітленні освітньої та місіонерської діяльності духовенства. Варто відмітити, що при всій глибині дослідження обширність його тематичних, географічних і хронологічних рамок не дала можливості приділити достатньо уваги кожному аспекту історії православної церкви (зокрема лише кілька сторінок відведено історії військового духовенства, та й факти, використані при цьому, підібрані не досить вдало), окремим регіонам. До того ж, робота є незавершеною: деякі сюжети Смолич просто не встиг до неї включити. Між іншим, сюди не увійшла історія чернецтва, до якої Ігор Корнелійович звертався раніше і яка мала скласти кілька окремих глав в „Історії російської церкви”.

Подією в історіографії став вихід праць американського історика Г. Фріза [158]. Заслуговує на увагу вже той факт, що 32-річний вчений опублікував у 1977 р. монографію, яка стала результатом дворічної евристичної роботи в архівах і бібліотеках Радянського Союзу [159]. Історик не зупинився на досягнутому та здійснив ще серію поїздок до архівних установ і бібліотек СРСР, у результаті чого була підготовлена низка статей [160], матеріали яких у переробленому вигляді увійшли до монографії „Парафіяльне духовенство в Росії ХІХ ст. Криза, реформа, контрреформа”, що побачила світ у 1983 р. [161] Із цього часу Г. Фріз підготував чимало інших публікацій [162], і в 1990-х рр. вже мав неабиякий авторитет серед своїх американських, канадських і західноєвропейських колег як фахівець не лише з релігійної, але і в цілому з соціальної історії імперської Росії. У той же час для українських істориків і до сьогодні ім’я Г. Фріза залишається маловідомим, причину чого вбачаємо, зокрема, у відсутності (за двома-трьома винятками) в бібліотеках України його монографій чи хоча б періодичних видань, у яких містяться праці Фріза.

У 1970 – 80-х рр. на характер робіт американського дослідника великий вплив мав підвищений інтерес до соціальної історії, що спостерігався на Заході. Обравши основним предметом дослідження парафіяльне духовенство, Г. Фріз звертається до порівняльно-історичного та соціологічного підходу до проблеми, використовує кількісний і системний аналіз. Втім, можна погодитись із твердженням Б. Миронова, що висновки, до яких приходить дослідник, не завжди адекватно відбивають інформацію, яка випливає з фактологічного матеріалу [163]. Для дослідження релігійної історії Південної України цінність монографії „Російські левіти…” і перших статей Фріза значною мірою зменшується через те, що при їх створенні з неопублікованих матеріалів використано лише документи кількох центральних архівів, і їхня переважна більшість стосується центральноросійських єпархій. Ширшим був діапазон архівних матеріалів, використаних при написанні монографії „Парафіяльне духовенство…”, втім, з українських архівів був опрацьований лише ЦДІАК України. Пізніше Фрізу вдалося відвідати і Південну Україну, наслідком чого стало використання ним при написанні статей кількох документів ДАОО.

Значно вужчою є і актуалізована джерельна база, і тематика досліджень інших західних істориків, які звертались до окремих аспектів релігійного минулого Російської імперії [164].

Що стосується третьої із виділених нами груп робіт, тобто праць, не присвячених церкві, але таких, що містять деяку інформацію стосовно релігійної історії Південної України, то посилений інтерес дослідників до соціально-економічної історії краю зумовив звернення до вивчення церковного минулого переважно саме в цьому контексті. Звернемо увагу, що самі дослідження з історії регіону, передусім праці Є. Загоровського, Н. Полонської-Василенко, О. Коцієвського, С. Секиринського, О. Дружиніної, В. Кабузана [165] є дуже важливими для відтворення загального історичного тла, на якому відбувався розвиток православної церкви на Півдні. „Йдучи за документами”, не оминула наведення безпосередньої інформації з церковного життя краю Н. Полонська-Василенко, чиї праці стали віховими в дослідженні соціально-економічної історії Південної України [166]. Зокрема, при аналізі даних про конфісковане майно запорожців, дослідниця згадує про внесок запорозької старшини в церковне будівництво, наводить кількість вилучених із хат старшини ікон, розп’ять та інших культових речей, подаючи деяку інформацію про них, згадує про прохання колишніх запорозьких духовних осіб повернути їм конфісковане майно [167]; при аналізі матеріалів Атласу Катеринославського намісництва 1797 р. звертає увагу на розміри монастирського землеволодіння (щоправда, не зовсім коректно подаючи цифровий матеріал), чисельність людності монастирських сіл у повітах південного краю, виводить відсоток духовних осіб серед поміщиків [168]. О. Дружиніна, яка зробила своєрідний прорив у вивченні історії Півдня [169], помилково каже про відведення за Г. Потьомкіна під церкви по 112 десятин землі; наводить дані про відведення угідь під Корсунський монастир; згадує переселення до краю заштатних церковнослужителів, переведення монастирських селян Катеринославського намісництва в статус військових поселян [170]; подає дані про чисельність православного духовенства за ревізькими даними 1827 і 1858 рр., про розміри церковного землеволодіння (і тут не уникнувши помилки) [171].

Посилання

149. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. — Т. ІІ. — С. 170 – 177.

150. Смолич И.К. История русской церкви… — Часть первая. — С. 500.

151. Церковь в истории России (ІХ в. – 1917 г.). Критические очерки. — М.: Наука, 1967. — 336 с.

152. Религия и церковь в истории России (советские историки о православной церкви в России). — М.: Мысль, 1975. — 255 с.

153. Никольский Н.М. История русской церкви. — 3-е изд. — М.: Изд. Политической литературы, 1983. — С. 8.

154. Дмитриев С.С. Православная церковь и государство в предреформенной России // История СССР. — 1966. — № 4. — С. 20 – 54.

155. Карташев А. История Русской Церкви. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. — Т. 2. — 816 с.

156. Смолич И.К. История русской церкви… — Часть первая. — 800 с.

157. Смолич И.К. История русской церкви. 1700 – 1917: пер. с нем. — М.: изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1997. — Часть вторая. — 799 с.

158. Лиман І.І. Проблеми історії православного духовенства Південної України в роботах Грегорі Л. Фріза // Наука. Релігія. Суспільство. — 2003. — № 1. — Донецьк: ІПШІ „Наука і освіта”. — С. 156 – 160.

159. Freeze G.L. The Russian Levites. Parish Clergy in the Eighteenth Century. — Cambridge — London: Harvard University Press, 1977. — 326 p.

160. Freeze G.L. Caste and Emancipation: The Changing Status of Clerical Families in the Great Reforms // The Family in Imperial Russia. — Urbana: University of Illinois Press, 1978. — P. 124 – 150; Freeze G.L. P.A. Valuyev and the Politics of Church Reform, 1861 – 62 // Slavonic and East-European Review. — 1978. — # 56. — P. 68 – 87; Freeze G.L. Revolt from Below: A Priest’s Manifesto on the Crisis in Russian Orthodoxy // Russian Orthodoxy under the Old Regime. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 1978. — P. 90 – 124.

161. Freeze G.L. The parish clergy in Nineteenth-Century Russia. Crisis, Reform, Counter-Reform. — Princeton, New Jersej: Princenton University Press, 1983. — 507 р.

162. Freeze G.L. Handmaiden of the State? The Orthodox Church in Imperial Russia Reconsidered // Journal of Ecclesiastical History. — 1985. — # 36. — P. 82 – 102; Freeze G.L. A Social Mission for Russian Orthodoxy: The Kazan Requem of 1861 for the peasants in Bezdna // Imperial Russia 1700 – 1917. State. Society. Opposition. — Illinois: Northern Illinois University Press, 1988. — P. 115 – 135; Freeze G.L. The Orthodox Church and serfdom in pre-reform Russia// Slavic Review. — 1989. — Vol. 48. — # 3. — P. 361 – 387; Freeze G.L. The Rechristianization of Russia: The Church and Popular Religion, 1750 – 1850 // Studia Slavica Finlandensia. — 1990. — # 7. — P. 101 – 136; Freeze G.L. Public Penance in Imperial Russia: A Prosopography of Sinners // Seeking God: The Recovery of Religious Identity in Orthodox Russia, Ukraine, and Georgia / ed. S.K.Batalden. — DeKalb, 1993. — P. 53 – 82; Freeze G.L. Counter-reformation in Russian Orthodoxy: popular response to religious innovation, 1922 – 1925 // Slavic Review. — 1995. — Vol. 54. — # 2. — P. 305 – 339; Freeze G.L. Subversive Piety: Religion and the Political Crisis in Late Imperial Russia // Journal of Modern History. — 1996. — # 68. — P. 308 – 350; Freeze G.L. Russia. A History. — Oxford-New York: Oxford University Press, 1997. — 478 p.; Freeze G.L. Institutionalizing Piety. The Church and Popular Religion, 1750 – 1850 // Imperial Russia. New histories for the Empire. — Bloomington-Indianapolis: Indiana University Press, 1998. — P. 210 – 249.

163. Миронов Б.Н. Американский историк о русском духовном сословии // Вопросы истории. — 1987. — № 1. — С. 153 – 158.

164. Ammann A.M. Church Affairs // Catherine the Great. A profile. — New York: Hill and Wang, 1972. — P. 290 – 300; Heier E. Religious schizm in the Russian aristocracy 1860 – 1900. Radstockism and Pashkovism. — The Hague: Martinus Nijhoff, 1970. — 157 p.; Russian Orthodoxy under the Old Regime. / Ed. by R.L. Nichols and T.G. Stavrou. — Minneapolis: University of Minnesota press, 1978. — 261+XIV p.; Антонович М. Українська православна церква в XVIII і ХІХ століттях // Ювілейний збірник праць наукового конгресу у 1000-ліття хрещення Руси – України. — München: Mühlthaler’s Buch-und Kunstdruckerei, 1988/1989. — P. 288 – 299; Clarke J.F. The Russian Bible society and the Bulgarians // Harvard Slavic Studies.— The Hague: Mouton & Co., 1957. — Volume III. — P. 67 – 103.

165. Загоровский Е.А. Деятельность П.А. Зубова по управлению Степной Украиной // Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ століття). — Запоріжжя, 1999. — 395 – 409; Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1965. — Т. І. — 395 с.; Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. — Т. ІІ. — 247 с.; Коциевский А.С. Эволюция форм землепользования у государственных крестьян южной Украины в конце XVIII – первой трети ХІХ в. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1963 г. — Вильнюс: „МИНТИС”, 1964. — С. 420 – 426; Секиринский С.А. Некоторые черты развития сельского хозяйства Крыма и прилегающих к нему земель Южной Украины в конце XVIII – первой половине ХІХ в. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. — К., 1962. — С. 403 – 418; Секиринский С.А. Из истории крестьянской колонизации Таврической губернии в конце XVIII – первой половине ХІХ в. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. — Рига, 1963. — С. 356 – 363; Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг. — М.: изд. Академии наук СССР. Институт истории, 1959. — 277 с.; Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800 – 1825 гг. — М.: Наука, 1970. — 384 с.; Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825 – 1860 гг. — М.: Наука, 1981. — 214 с.; Кабузан В.М. Крестьянская колонизация Северного Причерноморья (Новороссии) в XVIII – первой половине ХІХ вв. (1719 – 1857) // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1964 год. — Кишинев: „Картя Молдовеняскэ”, 1966. — С. 313 – 324; Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии) в XVIII – первой половине ХІХ в. (1719 – 1858 гг.). — М.: Наука, 1976. — 306 с.

166. Бойко А. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ століття. Аналіз джерел. — К., 2000. — С. 31.

167. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина…. — Т. І. — С. 143 – 144, 244 – 245, 266, 276, 279.

168. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина… — Т. ІІ. — С. 119 – 120, 122, 126 – 127, 132 – 133, 150, 163.

169. Бойко А. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ століття. Аналіз джерел… — С. 40.

170. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг… — С. 63, 123, 127 – 128, 189.

171. Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825 – 1860 гг… — С. 30, 31, 45.