Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

Російська православна церква
на півдні України останньої
чверті XVIII – середини ХІХ століття

Передмова

І.І.Лиман

На сучасному етапі розвитку історичної науки в Україні досить чітко простежується посилення інтересу до регіональної історії, що знаходить втілення у формуванні історичної регіоналістики як окремого напряму наукових досліджень. Усе більше науковців звертається до вивчення політичної, соціально-економічної, культурної, релігійної історії складових частин держави, шукаючи як специфіку, так і спільне в розвитку різних регіонів. Разом із тим, на сьогодні не всі зазначені аспекти регіональної історії є дослідженими в рівній мірі, так само як і в межах кожного із цих аспектів не однакова увага приділена різним хронологічним періодам. У цьому плані не є виключенням ситуація із вивченням минулого Південної України.

В історії Півдня остання чверть XVIII – середина ХІХ ст. стала надзвичайно важливим етапом, під час якого відбулись і закріпились знакові трансформації у формах та рівні залежності краю від Петербурга, в ступені уніфікації місцевої управлінської системи, зміни в рівні і напрямах господарського розвитку, в чисельності населення, інших сферах. Значущість цього етапу усвідомлюють як дослідники, які концентрують увагу саме на ньому, так і ті, які займаються вивченням більш пізніх періодів і змушені шукати витоки, передумови досліджуваних ними явищ і процесів у ситуації, що склалась у південному краї впродовж 1775 – 1861 рр.

При цьому досить помітно відчувається брак узагальнюючого дослідження, в якому б систематизувалась релігійна історія регіону цього періоду, і, передусім, — історія православної церкви. Використання традиційного кола джерел, основа якого сформувалась ще в ХІХ ст., спричиняє не лише наявність багатьох фактологічних помилок, лакун, але й існування чисельних кліше, повторення в різних формулюваннях тих самих висновків, не всі з яких адекватно відбивають реальність. Зокрема свого часу набула розвитку теза про те, що православ’я на землі Південної України по-справжньому прийшло лише після ліквідації Вольностей Війська Запорозького, а до того воно знаходилось тут чи не в зародковому стані. Тим самим підкреслювалась цивілізаторська роль, яку відіграли „атакування” Січі і Маніфест від 3 серпня 1775 р. про ліквідацію запорозького козацтва. Давню історіографічну традицію має сприйняття південного краю як конгломерату різних етносів та релігійних конфесій. Причому з акцентом на перебування тут католиків, протестантів, іудеїв, мусульман. Дарма, що цілий ряд етносів був представлений лише кількома сотнями осіб. Певною історіографічною традицією стало твердження про специфічність, а то й унікальність деяких аспектів розвитку півдня України, і, зокрема, церкви в регіоні, так само як і про використання Півдня як своєрідного полігону для експериментів, які проводились можновладцями імперії. Такі твердження мають підстави. Але дуже часто відповідні тези абсолютизуються, приймаються апріорно, або застосовуються без застережень. З іншого боку, ціла низка дослідників взагалі відмовляє церковному устрою південного краю пост-запорозьких часів у будь-якій специфічності, розглядаючи його як ординарний елемент єдиної, централізованої, такої, що не допускала ніяких ухилів, державної системи Російської імперії. Ці, а також чимало інших, кліше в багатьох випадках некритично сприймаються дослідниками, які вивчаючи світську історію, змушені звертатись до подій історії релігійної.

Сама ж необхідність такого звернення, як і принципова важливість вивчення церковного минулого, і, передусім, створення комплексного дослідження з історії православної церкви в регіоні як важливої складової узагальнюючого дослідження з історії краю останньої чверті XVIII –середини ХІХ ст. обумовлюється тим фактом, що в умовах невідокремленості церкви від держави, тісної взаємодії духовних і світських інституцій, релігійності світосприймання переважної більшості населення релігійний фактор значною мірою впливав на політичні, економічні, соціальні, культурні процеси. У той же час можливість такого впливу широко використовувалась для досягнення цілей, що лежали далеко поза площиною суто релігійною.

З іншого боку, брак узагальнюючого дослідження з історії православ’я на Півдні зумовлює і недостатнє врахування ситуації в краї у працях, які розглядають історію церкви в межах України або Російської імперії. Специфіка регіону якщо і згадується, то, знову ж таки, зводиться до кількох стандартних формул, не кожна з яких відповідає дійсності.

Отож, потреба в грунтовному вивченні історії православної церкви на півдні України в останній чверті XVIII – середині ХІХ ст. стоїть наразі.

Автором монографії проведена евристична робота, в результаті якої неопубліковані джерела з тематики дослідження виявлені в 32 архівних, музейних та бібліотечних установах. Реконструйовано систему управління православною церквою на півдні України, простежено зміни її структури і статусу складових. Заповнено низку лакун, спростовано ряд поширених в історіографії помилкових тверджень стосовно хронології розбудови південноукраїнських єпархіальних органів влади. Вперше проаналізовано зміни процедури та умов влаштування релігійних споруд, визначено, яким чином тенденції посилення контролю і регламентації з боку Петербурга та єпархіальної влади впливали на темпи храмового будівництва на півдні України. Вивчено комплекс проблем, пов’язаних із церковним землеволодінням та землекористуванням. Реконструйовано мережу духовних навчальних закладів Півдня, визначено основні тенденції її розвитку, ступінь обумовленості цих тенденцій загальноімперськими процесами і ситуацією в самому регіоні. Скориговані усталені в історіографії уявлення щодо трансформацій порядку формування, зміни чисельності, соціального статусу, матеріального забезпечення парафіяльного, військового, чорного духовенства краю. Розглянуто, як роль, що відводилась православній церкві в системі суспільно-державних відносин, відбивалась на регламентації функцій духовенства щодо парафіян. Дістало подальшого розвитку дослідження специфіки місіонерської діяльності і заходів проти відпадіння від офіційної церкви в краї, де строкатість конфесійного складу населення була більшою, аніж у багатьох інших регіонах імперії. Вивчено роль світських навчальних закладів Південної України в релігійному вихованні населення. Звернено увагу на характер народної релігійності, вплив на неї традиції, історичних умов, заходів офіційної церкви.

Автор висловлює щиру подяку ректору Бердянського державного педагогічного університету Василю Васильовичу Крижку за надану фінансову допомогу в підготовці цього видання.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3973

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.