Період Російської імперії

І.І.Лиман

Першою спробою систематизації церковної історії краю після 1775 р. стала „Коротка історична відомість про Слов’янську єпархію, що нині називається Катеринославською, її архієреях і семінарії”, надрукована у Харкові в „Календарі…” за 1810 р. В. Біднов, який виявив і передрукував цю роботу в Літопису Катеринославської ученої архівної комісії, зробив обгрунтоване припущення, що її авторство належить протоієрею І. Башинському [2], який довго працював у семінарії, був її ректором, членом Катеринославської консисторії, а тому не тільки мав доступ до джерел, але і сам був учасником деяких із описаних ним подій. Фактично „Коротка історична відомість…” являє собою подані за хронологією біографії південноукраїнських єпархіальних архієреїв 1775 – 1810 рр. із включенням у них інформації про найбільш визначні, на думку автора, події церковного життя краю.

У 1826 р. директор училищ Катеринославської губернії видав у Петербурзі перероблений і доповнений рукопис Макарія (М. Глухарьова), присвячений біографії архієпископа Іова (Потьомкіна) [3].

Процеси, які відбувались на півдні України в останній чверті XVIII – перші десятиліття ХІХ ст., сприяли формуванню розуміння особливостей цього краю, посиленню інтересу до його історії, розвитку місцевого патріотизму. На цій хвилі наприкінці 1830-х рр. краєзнавці Півдня започаткували наукове товариство в Одесі [4], що знаменувало початок систематичної і різноаспектної роботи з дослідження минулого краю. Важливим напрямом стало вивчення церковної історії. На сторінках „Записок Одеського товариства історії та старожитностей” були опубліковані дослідження Гавриїла (Розанова), С. Серафімова, А. Лебединцева, М. Мурзакевича, К. Оранського [5], Ф. Лялікова [6], ігумена Анфіма [7], І. Кареліна [8], М. Юрневича [9], інших науковців і аматорів, які висвітлювали переважно факти біографій яскравих постатей, історію окремих храмів і монастирів, деякі помітні події релігійної історії.

Варто зважати на те, що однією з пріоритетних сфер активності і багатьох із зазначених вище авторів, і в цілому Одеського товариства історії та старожитностей (ОТІС), була археографічна діяльність, про що буде вестись докладніше в наступному параграфі. По відношенню ж до праць із церковної історії, вміщених на сторінках видання товариства, загалом є справедливим висновок, зроблений О. Журбою стосовно публікацій ОТІС і в цілому південноукраїнського історіографічного простору: місцеві історичні студії, не маючи глибокої традиції, в „готовому” вигляді відтворювали позитивістський науковий дискурс, складовою якого стала впевненість у принциповій можливості пізнання минулого шляхом опанування і критичного засвоєння джерельної інформації; разом із тим, на характері студій відбились тимчасова перемога в загальноросійському масштабі моди на історичний романтизм і вплив на історіографію німецької філософської думки. Влучним є застосування О. Журбою терміна „спресований історіографічний час” по відношенню до південноукраїнського історіографічного простору перших часів існування ОТІС: становлення різних жанрів, методів, напрямів, стилів, дисциплінарних складових історіописання відбувалось майже синхронно [10].

Серед авторів, які звертались до церковної історії краю, був великим відсоток духовних осіб. Причина тому — природний професійний інтерес до тієї сфери, в якій працювали самі ці священнослужителі та ченці; наявність, що називається, „під рукою” матеріалів для дослідження; заохочення і єпархіальним керівництвом, і окремими членами ОТІС духовенства до написання історії своїх храмів і монастирів. При тому, що багато хто з духовних осіб виступив у Записках ОТІС лише з однією публікацією, інші були активними членами товариства й досліджували різні аспекти церковного минулого Півдня.

Серед цих представників духовенства на особливу увагу заслуговує Гавриїл (Розанов), архієпископ Херсонський і Таврійський, роль якого у вивченні регіональної історії вже ставала предметом низки досліджень, що з’явились упродовж останнього десятиліття [11].

Займаючи посаду єпархіального архієрея, Гавриїл ще під час перебування на кафедрі в Катеринославі маючи, з одного боку, цікавість до місцевої історії, а з іншого, — вільний доступ до архівних матеріалів підпорядкованих йому консисторії, Самарського монастиря й окремих церков опрацював великі масиви джерел і підготував низку праць, які вдалося опублікувати пізніше, після переїзду до Одеси, яка на відміну від „провінційного, тихого, відірваного від бурхливого життя інтелектуальних центрів” Катеринослава мала значно сприятливішу для активної наукової діяльності обстановку [12]. Певною мірою як багатство наявних матеріалів, так і прагнення осягнути історію всієї території, яка знаходилась під духовною владою архієпископа, вплинули на те, що на відміну від сучасників і колег по ОТІС Гавриїл не став обмежуватись дослідженням окремих сюжетів, епізодів церковної історії південноукраїнських єпархій, хоча з-під його пера виходили і такі роботи (зокрема вже у І-му томі Записок з’явились статті про заснування Готфійської і Кафійської єпархії [13] та старовинні християнські споруди Криму, які збереглись на території півострова [14], а в 1846 р. окремим виданням було опубліковано історичну записку про заснування Преображенського собору в Катеринославі [15]).

Спробою більш грунтовного дослідження стала робота з історії Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря [16]. Гавриїл взявся і за створення значно ширших за територіальними межами праць. Було видано „Хронологіко-історичний опис церков єпархії Херсонської і Таврійської [17]”. На його початку міститься декларація архієпископа про те, що подається хронологічна таблиця „всіх, що знаходяться в Новоросійському краї”, церков, із зазначенням часу заснування або зведення, і з доданням історичних відомостей про деякі з них. Втім, співвіднесення інформації, наведеної Гавриїлом, із архівними джерелами дає підстави поставити під сумнів як тезу про повноту „Хронологіко-історичного опису…”, так і достовірність деяких наведених у ньому фактів (див. додаток А). Важливо звернути увагу і на невідповідність назви і змісту роботи задекларованому наміру: адже, як зазначає сам Гавриїл, „Новоросійський край” включав три губернії, але в „Хронологіко-історичному описі…” подаються дані про храми лише двох із них. Плани опису церков Катеринославської губернії так і залишились нереалізованими.

Масштабнішою за спектром розглянутих проблем стала публікація „Уривка оповідання про Новоросійський край…[18]” і „Продовження начерку про Новоросійський край…” Духовний сан автора, коло його інтересів, наявні масиви джерел зумовили те, що в цій головній роботі Гавриїла основна увага концентрується саме на церковній історії краю. На деякі фактологічні помилки та недоречності, які мають місце в праці архієпископа, ми звернемо увагу, розглядаючи конкретні аспекти релігійної історії Південної України. Зараз же зауважимо, що від таких вад дослідника не вберегло звернення до вже застарілого на той час барокового літописного стилю із намаганням поєднати його з позитивістським суворим ставленням до джерел (підкреслимо — саме „намаганням”). Щодо лейтмотиву, якого дотримувався Гавриїл при викладенні церковної історії Півдня, слід відмітити, що архієпископ сприяв закладенню міцної традиції поєднання місцевого патріотизму з великодержавним переконанням у цивілізаторському, культурницькому впливі імперської системи на розвиток краю.

У дусі цієї традиції писав, між іншим, учень і соратник Розанова, С. Серафімов, дійсний член ОТІС. Він звернув на себе увагу архієпископа ще під час навчання в Катеринославській семінарії. Пізніше Серафімов закінчив Київську духовну академію і викладав там грецьку мову та російську словесність, а в 1845 р., згідно з бажанням Гавриїла, був призначений законовчителем до училища при Одеському Архангело-Михайлівському монастирі. У 1850 – 1855 рр. С. Серафімов на посаді професора викладав грецьку в Одеській семінарії, згодом був учителем Закону Божого в Одеському інституті шляхетних дівчат, а у 1870 – 1877 рр. — наглядачем Херсонського духовного училища [19].

На сторінках Записок ОТІС протоієрей С. Серафімов після смерті Розанова опублікував розлогу статтю-некролог про свого вчителя [20], в якій звернувся до віх біографії архієпископа, звертаючи особливу увагу на позитивні зміни, які відбулись завдяки Гавриїлу в південноукраїнських єпархіях. До кола наукових інтересів отця Серафіма входило переважно дослідження проблем, пов’язаних із церковною історією Півдня (А. Непомнящий з цього приводу не зовсім коректно застосував формулювання „історії християнської церкви в Новоросійському краї і в Криму” [21]). У Записках ОТІС С. Серафімовим було надруковано „Нотатки з архіву Готфійської єпархії в Криму”, які фактично являли собою опис із рясним наведенням розлогих цитат, а то й повного тексту документів, що зберігались у бібліотеці ОТІС і стосувались біографій митрополита Ігнатія (Газадінова) та його соратника і помічника Трифілія (Карацоглу) [22]. Глибокі знання грецької мови дозволили С. Серафімову дослідити особливості культових відправ, релігійних свят маріупольських греків [23]. Невдовзі з’явилась стаття, присвячена архієпископу Євгенію (Булгарісу), яка базувалась переважно на вже введених до наукового обігу матеріалах і стосовно якої сам автор писав, що не мав наміру створювати докладну біографію, а лише бажав „принести слабку данину вдячності” пам’яті ієрарха [24]. На матеріалах листування архієпископа Інокентія (Борисова) була побудована стаття, присвячена влаштуванню вікаріатства Херсонської і Таврійської єпархії [25]. У 1883 р. були видані „Матеріали для історії Херсонської єпархії з часу влаштування її 1837 року до нашого часу”, які, судячи з назви, мали служити своєрідним продовженням за хронологією праці Гавриїла (Розанова), доведеної саме до часу влаштування кафедри в Одесі. Втім, зміст роботи С. Серафімова виявився набагато скромнішим: фактично, автор обмежився лише описом кількох подій, які відбулись в Одесі у 1837 р., причому інформація була взята переважно зі сторінок „Одеського вісника” [26]. Наслідком пастирської та викладацької діяльності С. Серафімова в Одесі і Херсоні стала підготовка до публікації історії одеської Покровської церкви [27] і херсонського Успенського собору [28].

Інший дійсний член товариства, протоієрей А. Лебединцев, хоча і починав працювати в єпархії під керівництвом Гавриїла (Розанова), знаходився під значно більшим впливом наступних єпархіальних архієреїв, Інокентія (Борисова) і Димитрія (Муретова), яких знав ще під час свого навчання, а їхнього викладання в Київській духовній академії. Згідно з волею Інокентія, отець Арсеній у 1848 р. був переведений із Одеси до Севастополя, де перебував до 1857 р., після чого знову повернувся до Одеси [29]. Саме кримський період життя, спілкування з ієрархами, які активно обстоювали ідею посилення ролі православ’я на півострові, ратували за необхідність зробити Крим „російським та християнським краєм” значною мірою зумовили і звернення Лебединцева до церковної історії Криму, й апологетику дій архієреїв стосовно півострова. Основними джерелами праць отця Арсенія, присвячених Феодосійській вікарній єпархії [30] і століттю церковного життя Криму після включення півострова до складу Російської імперії [31], стали архівні матеріали севастопольської Петропавлівської церкви, доповнені власними спогадами про події часів Кримської війни і даними, наведеними в роботах попередників. Наявні джерела зумовили і рівень повноти досліджень: особливою фрагментарністю відрізняється робота про 1783 – 1883 рр. в церковній історії Криму, в якій фактам стосовно першої половини ХІХ ст. відведено лише близько 1/19 обсягу.

Серед світських членів ОТІС, які активно вивчали церковне минуле, слід звернути увагу на М. Мурзакевича, який тривалий час був секретарем товариства, пізніше — його віце-президентом. Багато в чому саме цей науковець служив взірцем для інших авторів „Записок…”, виступаючи промотором дослідницької діяльності. Разом із тим, церковна історія була лише однією з багатьох сфер наукових інтересів цього надзвичайно плідного дослідника, причому сферою не головною. І самі праці М. Мурзакевича з релігійної історії не були акцентовані на одній тематиці, а форми подачі інформації варіювались. Уже в ІІ-у томі „Записок…” побачили світ „Відомості про деякі православні монастирі” Херсонської і Кишинівської єпархій, в яких М. Мурзакевич, між іншим, подав більш-менш систематизовану, хоча і значною мірою уривчасту коротку інформацію про дві південноукраїнські обителі, Григоріївський Бізюков і Корсунський Успенський монастирі [32]. Кілька разів передруковувались в інших виданнях і широко використовувались наступними поколіннями дослідників церковної історії матеріали статті „Єпархіальні архієреї Новоросійського краю” [33], яку М. Мурзакевич побудував за схемою: назва єпархії — дата її заснування — дата посвяти — ім’я архієрея — короткі, в одне-два речення, відомості про цю особу (хоча і не про кожну). Більшість фактів і дат, наведених у статті, підтверджуються архівними документами та опублікованими джерелами, хоча деяких помилок М. Мурзакевич усе ж не уникнув (див. додаток Б). У тому ж томі „Записок…” опубліковане повідомлення М. Мурзакевича про надгробні пам’ятники Херсонської фортечної церкви [34]. У ХІІІ-у томі поміщена невелика стаття, присвячена біографії Феодосійського і Маріупольського вікарія Мойсея (Гумілевського) [35]. М. Мурзакевичем були підготовлені і „Матеріали для історії Новоросійської ієрархії”, у яких викладено біографічні відомості про Євгенія (Булгаріса), Никифора (Феотокі), Амвросія (Серебреникова), Гавриїла (Бонулеску-Бодоні), Афанасія (Іванова), Платона (Любарського), Іова (Потьомкіна), Феофіла (Татарського), Онісіфора (Боровика), Гавриїла (Розанова) [36].

До початку 1860-х рр. Записки ОТІС залишались єдиним друкованим органом, навколо якого гуртувались південноукраїнські дослідники місцевої церковної історії. Посилення в середині ХІХ ст. негативних для офіційної церкви процесів підштовхнуло духовне відомство до пошуку більш ефективних форм взаємодії з місцевим духовенством. У 1853 р. Херсонський і Таврійський архієпископ Інокентій виступив із програмою створення за прикладом Губернських відомостей Єпархіальних відомостей, яка з огляду на Кримську війну, смерть самого Інокентія і низку інших обставин почала реалізовуватись лише наступним архієреєм, Димитрієм [37]. „Херсонські єпархіальні відомості” почали виходити з друку в липні 1860 р., таким чином ставши першим подібним виданням на території Російської імперії. Невдовзі встановився формат видання, що виходило з періодичністю два рази на місяць. „Херсонські єпархіальні відомості” складались із офіційної і неофіційної частин (остання тривалий час носила назву „Прибавления”), виступаючи офіційним органом єпархіальної влади. Вже повідомляючи про дозвіл Синоду на започаткування видання, Херсонська духовна консисторія у березні 1860 р. запросила „всіх вчених священнослужителів”, щоб вони, згідно з програмою, надсилали до редакції свої статті, описи церков, майна, ікон, вартих уваги старожитностей, урочищ, відомих історичними переказами, тощо [38].

Уже в перші роки існування „Херсонських єпархіальних відомостей” на їх сторінках з’явилась велика кількість статей, присвячених місцевій церковній історії. Згодом доля таких робіт у матеріалах видання дещо знизилась, але з 1875 р. кількість історичних публікацій зросла знову. Загалом лише за перше 25-річчя існування Відомостей у них було надруковано 14 статей, присвячених представникам південноукраїнської ієрархії останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст., 5 статей стосовно історії окремих єпархій і вікаріатств, 16 статей про історію окремих храмів, монастирів та ікон Півдня. Всього ж при тому, що впродовж 1860 – 1917 рр. з’явилось 1380 номерів „Херсонських єпархіальних відомостей”, у виданні було опубліковано більше 70 статей (не враховуючи археографічних), присвячених різним аспектам історії православної церкви краю останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст.: з початку 1900-х рр. стали значно переважати статті, які стосувались другої половини ХІХ ст., а невдовзі бурхливі події, які відбувались у Російській імперії та у світі, відвернули увагу редакції від історичного минулого і змусили акцентувати увагу на більш актуальних проблемах.

Серед авторів, чиї статті були надруковані в „Херсонських єпархіальних відомостях”, слід згадати М. Вартмінського [39], архімандрита Діонісія [40], С. Земляницького [41], П. Колосова [42], А. Корочанського [43], А. Лебединцева, Г. Леончукова [44], В. Лобачевського [45], Є. Логінова [46], Л. Малярова [47], А. Манжелея [48], М. Мурзакевича, М. Неводчикова [49], В. Никифорова [50], М. Павловського [51], С. Патенка [52], Ф. Піскунова [53], А. Полницького [54], П. Поручика [55], Г. Романенка [56], С. Серафімова, К. Соколова [57], Г. Судковського [58], Ф. Тимківського [59], С. Фащевського [60], І. Філіпповича [61], В. Флоровського [62], П. Черного [63], П. Чеховича [64], М. Шараєвського [65], В. Шахова [66], П. Юрченка [67], В. Ястребова [68].

Дослідження з церковної історії були досить нерівними за повнотою і рівнем науковості, достовірності, за методологічними підходами, використаними при їх підготовці. Давались взнаки як загальна історіографічна ситуація в Російській імперії та на півдні України, так і принципи формування редакцією неофіційної частини „Відомостей”. На сторінках „Херсонських єпархіальних відомостей” розміщувалось чимало передруків із Записок ОТІС та інших видань, у порівнянні з якими аматорські статті сільських парафіяльних священиків багато в чому програвали. У той же час, і роботи самого парафіяльного духовенства були далеко не рівноцінні: тоді як одні автори писали, що називається, „з натхнення”, просто намагаючись більш-менш логічно викласти зміст наявних під рукою документальних матеріалів, власні спогади і почуте від місцевих мешканців, інші запозичували методи обробки інформації, які використовували при написанні своїх робіт досвідчені науковці з провідних наукових центрів імперії. Крім того, у „Херсонських єпархіальних відомостях” вперше друкували деякі свої роботи і члени ОТІС, тим самим піднімаючи планку і служачи взірцем для інших авторів.

З огляду на формат „Відомостей” розлогі дослідження публікувались у них частинами, причому деякі роботи друкувались „порціями” впродовж кількох років. Пізніше деякі з них виходили окремими виданнями (практика публікації окремими книгами ще раніше стала використовуватись і стосовно робіт, надрукованих у Записках ОТІС).

Спостереження, зроблені стосовно „Херсонських єпархіальних відомостей”, в цілому є справедливими і по відношенню до „Таврійських єпархіальних відомостей” і „Катеринославських єпархіальних відомостей”, які почали виходити відповідно з 1869 і 1872 рр. І тут мала місце нерівноцінність статей, спостерігались подібні до започаткованих „Херсонськими єпархіальними відомостями” принципи формування редакційного портфеля, значне переважання серед статей, які стосуються православної церкви на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст., робіт з історії окремих храмів, монастирів, ікон і праць, присвячених персоналіям.

Разом із тим, слід відмітити, що у „Таврійських єпархіальних відомостях”, які до 1893 р. виходили двічі на місяць, у 1894 – 1897 рр. — щотижня, 1898 – 1905 рр. — знову двічі на місяць, а в 1906 – 1917 рр. — тричі на місяць і вже зі зміною назви неофіційної частини на „Таврійський церковно-громадський вісник”, з’явилось менше статей з історії православ’я 1775 – 1861 рр., аніж у кожному з двох інших південноукраїнських офіційних друкованих органах єпархіальної влади. Великою мірою це було зумовлене самим станом православ’я на території майбутньої Таврійської єпархії. Серед робіт, які стосуються церковного минулого краю, слід згадати статті, присвячені огляду історії християнства в Криму [69], Успенському скиту [70], Корсунському монастирю [71], єнікальській Успенській соборній церкві [72], парафії села Козачі Лагері [73], Сімферопольському духовному училищу [74], Інокентію (Борисову) [75].

На посилену увагу до церковної історії редакції Єпархіальних відомостей, що виходили в Катеринославі, з часу заснування цього друкованого органу значною мірою вплинув єпископ Катеринославський і Таганрозький Феодосій (Макаревський), який невдовзі після зайняття кафедри і виступив засновником цього видання (до речі, воно з’явилось лише 33-м за хронологією серед Єпархіальних відомостей імперії) [76]. Після закінчення Київської духовної академії Макаревський викладав історичні дисципліни у Смоленську, був членом комітету зі складання історико-статистичного опису Смоленської єпархії, але саме в Катеринославі Феодосій зміг реалізувати себе як історик. На сторінках „Катеринославських єпархіальних відомостей” з’явилась ціла низка публікацій єпископа з церковної історії переважно XVIII ст., деякі з яких пізніше вийшли окремими виданнями [77]. Зміст та значення цих праць в історіографії вже розглядались [78].

Зауважимо, що більшість матеріалів архівів Катеринославської консисторії, архієрейського будинку, Самарського монастиря, парафіяльних церков, які були в розпорядженні єпископа, на сьогодні втрачені, тож праці Макаревського є надзвичайно цінним джерелом для вивчення минулого церкви на Катеринославщині. Разом із тим, дослідження Феодосія не позбавлені помилок. На деякі з них ми звернули увагу в роботі з історії православної церкви 1775 – 1781 рр. [79], а інші згадаємо в наступних главах.

Щодо методології робіт Феодосія, то єпископ обрав традиційний для свого часу шлях „слідування за джерелами”, тож більшість його праць побудовані на переказі документальних матеріалів із наведенням розлогих цитат, завдяки чому кількість фактологічних помилок зведена до мінімуму.

Крім Феодосія (Макаревського), у „Катеринославських єпархіальних відомостях”, які з 1872 р. виходили з періодичністю два рази на місяць, а з 1896 р. тричі на місяць, друкували свої статті з місцевої церковної історії останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. В. Базарянінов [80], В. Біднов, Ф. Васильєв [81], В. Греков [82], Г. Дубинський [83], М. Кравченко [84], А. Лисенков [85], Є. Овсянніков [86], Р. Петров [87], А. Ржевський [88], О. Федоровський [89]. Низка публікацій з’явилася без підпису або лише із зазначенням ініціалів автора [90].

Статті, які стосувались церкви південноукраїнського регіону, публікувались у Єпархіальних відомостях інших єпархій. Зокрема деякі аспекти релігійної історії часів підпорядкування Півдня архієрейській кафедрі в Полтаві висвітлені в працях, надрукованих у „Полтавських єпархіальних відомостях” автора [91].

Деякі роботи з церковної історії краю друкувались у „Київській Старовині”, в публікаціях якої матеріали з етнографії та релігійного минулого українських земель становили помітний відсоток. При тому, що стосовно Півдня в часопису значно переважали матеріали, які мають відношення до козацьких часів, тут розміщено і статті про старообрядців і духоборів краю та їх взаємини зі світською владою та офіційною церквою [92], підготовки катеринославського духовенства до зустрічі Катерини ІІ [93], акт побратимства в церковній метриці 1801 р. [94], ікону із зображенням святих в образах запорожців [95], особовий склад духовенства Олександрівського повіту [96], переселення заштатних церковнослужителів до Південної України [97].

Поодинокі статті про споруди, події та осіб, пов’язаних із церковною історією Півдня, з’являлись на сторінках „Новоросійського календаря” [98], „Південного збірника” [99], „Російської Старовини” [100], „Російського архіву” [101], „Віри і Розуму” [102], „Душекорисного читання” [103], „Вчених записок імператорської Академії наук” [104], інших видань.

Сам науковий рівень публікацій великої мірою залежав від вимогливості редакцій. Тож на сторінках солідних центральних часописів переважно розміщувались статті, написані в кращих традиціях позитивізму, побудовані на солідній джерельній базі. Там же, де планка не стояла так високо (переважно — у місцевій пресі) і де формат видання не дозволяв вміщення розлогих грунтовних статей, друкувались, головним чином, замітки про окремі цікаві факти з церковного минулого, і рівень науковості таких заміток залежав від здібностей і самокритичності їхніх авторів. Широко практикувався передрук статей або їхніх уривків з інших видань.

Віховими подіями в інституціалізації досліджень із регіональної історії стало створення спочатку Таврійської, а пізніше Катеринославської учених архівних комісій. Пріоритетним напрямом їхньої роботи, як випливає з самих назв комісій, було опрацювання писемних джерел.

Члени Таврійської ученої архівної комісії (ТУАК) сконцентрували свою активність переважно на вивченні архівних матеріалів з історії Тавриди, втім, із чітким акцентуванням на археографічній діяльності, до того ж, звертаючи значну увагу на історію ісламу. Тож досліджень з тематики, яка нас цікавить, у „Відомостях ТУАК” було надруковано небагато. Серед них — статті, присвячені Херсонеському монастирю [105], бахчисарайській Успенській церкві [106], архієпископу Інокентію (Борисову) [107], вікарним єпископам Мойсею [108], Іову [109].

Більш плідно на ниві створення праць з історії церкви працювали члени Катеринославської ученої архівної комісії (КУАК), яка впродовж свого існування (1903 – 1916 рр.) видала 10 випусків „Літописів”. Значною мірою активізація дослідницької роботи саме в цьому напрямі відбулася завдяки В. Біднову, який прибув до Катеринослава в 1903 р. Ще під час навчання в Київській духовній академії В. Біднов обрав церковну історію предметом своїх досліджень, і саме цій тематиці ним приділялась найбільша увага в подальшому. Під час катеринославського періоду життя Бідновим не було створено більш-менш узагальнюючої праці, яка б стосувалась історії православної церкви на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. Натомість була підготовлена і видана низка публікацій, присвячених історії Катеринославської семінарії (викладачем якої і працював Василь Олексійович), опису архівних фондів, які містили документи з церковної історії краю, обставинам ліквідації церковного устрою Запорозьких Вольностей, персоналіям діячів церкви на Півдні [110]. Ми маємо всі підстави стверджувати, що зазначені теми обирались дослідником свідомо, а не диктувались наявними в його розпорядженні матеріалами. Адже Василь Олексійович мав доступ до чисельних архівів, які містили інформацію фактично з усіх аспектів церковного життя південноукраїнських єпархій [111].

Крім В. Біднова, на сторінках „Літопису КУАК” друкували роботи на церковну тематику П. Сочинський [112], В. Машуков [113], В. Данилов [114]. Ці дослідження становили лише невелику частку публікацій з церковної історії — останні складали майже четверту частину від усіх публікацій, але являли собою переважно археографічні роботи. Акцентування діяльності і Таврійської, і Катеринославської уче-них архівних комісій на археографічній діяльності значною мірою зумовило методологічний підхід, який дотримувався при написанні абсолютної більшості досліджень: автори намагались чітко слідувати за джерелами, не роблячи занадто широких узагальнень.

Роботи, присвячені церкві на півдні України, з’являлись не лише в часописах, але й окремими виданнями (зараз не йдеться про передрук матеріалів, раніше виданих на сторінках часописів).

Серед таких праць слід виділити довідкові видання М. Родіонова [115], єпископа Гермогена [116], Ф. Міляновського [117].

Крім робіт Гавриїла (Розанова), Феодосія (Макаревського), архімандрита Діонисія, побачила світ низка інших окремих видань, присвячених південноукраїнським монастирям [118].

Заслуговують на увагу праці, присвячені біографіям південноукраїнських ієрархів, зокрема дослідження священика С. Петровського „Сім Херсонських архієпископів” [119], у якому подані відомості про ієрархів, що посідали кафедру в Одесі, починаючи з Гавриїла (Розанова). Майже 2/3 обсягу роботи відведено інформації про трьох перших за хронологією архієпископів Херсонських і Таврійських. Важливо, що С. Петровський навів бібліографії праць ієрархів, а також історіографію досліджень про цих осіб. Серед інших біографічних видань варто згадати праці В. Чеховського [120], М. Барсова [121].

С. Петровський і В. Овцин підготували до друку брошури, присвячені Касперівській іконі Божої Матері [122].

Коротко подається церковна історія краю 1770-х – 1840-х рр., після чого докладно викладаються події 1850-х рр., в роботі „Церковно-історичний начерк заснування в Херсоні вікаріату і його життєдіяльність” [123].

Загалом, оцінюючи внесок авторів, роботи яких з’явились до кінця 20-х рр. ХХ ст. і були присвячені проблематиці, яку ми розглядаємо, слід зазначити їх неабияку цінність у першу чергу для реконструкції церковної історії на мікрорівні, зважаючи на зосередження уваги на біографіях церковних діячів, минулому конкретних храмів, парафій, монастирів, навчальних закладів. Така вузька проблематика великою мірою визначалась обмеженістю більшості авторів у доступі до масивів джерел, які б дали можливість комплексно реконструювати церковне минуле краю. Адже саме слідування за джерелами розглядалось, згідно з домінуючим позитивістським підходом, як оптимальний принцип викладення матеріалу. Як панування релігійного світосприймання, так і переважання серед авторів представників духовенства відбилось на підходах до викладення та інтерпретації фактів; спостерігалось дотримання більшістю офіційної концепції стосовно однозначно позитивної ролі Російської держави в розвитку православ’я на Півдні.

Перебуваючи в структурі православної церкви Російської імперії, церква на півдні України відчувала на собі всі ті процеси, що відбувались у державі в цілому. Тож для адекватного відтворення церковного минулого краю принципово важливим є вивчення групи робіт, присвячених історії православ’я в імперії. У цих працях про події, які відбувались у південному краї, як правило, не велося, а якщо і згадувалось, то побіжно; висновки та узагальнення робились на матеріалах інших, у першу чергу центральноросійських, регіонів. На це слід зважати при використанні інформації, наведеної в таких дослідженнях.

До середини ХІХ ст. дослідники переважно лише готували грунт для вивчення синодального періоду в історії російської православної церкви. Практично першою науковою працею з цієї тематики стала робота архієпископа Чернігівського і Ніжинського Філарета (Гумілевського), у якій було систематизовано церковну історію держави до 1825 р. [124] Автору довелося зіштовхнутись з незадоволенням Синоду деякими критичними висловлюваннями на адресу самого цього органу вищої державної влади, стосовно положення парафіяльного духовенства та єпископату. З огляду на цензуру архієпископу довелося виключити цілу низку місць із своєї роботи. У наступних редакціях „Історії Російської Церкви” Філарет уже більш відкрито виклав свої погляди.

На зростання інтересу до церковної історії значною мірою вплинули події часів підготовки і проведення олександрівських „Великих реформ” (використання цього терміна з нашого боку не є оціночним і обумовлене лише міцною традицією його застосування в історіографії). Тоді і духовенство, і широка громадськість отримали можливість більш вільного обговорення як положення духовного відомства, його впливу на суспільство, так і шляхів виправлення ситуації, що склалась. На сторінках часописів і в окремих виданнях стали обговорюватись „дражливі” питання церковного управління, устрою і побуту духовенства [125]. Цим був підготовлений грунт для створення більш узагальнюючих праць з історії церкви.

Подією в історіографії стала поява досліджень професора Казанської духовної академії П. Знаменського [126]. Базуючись на великому масиві головним чином опублікованих джерел і літератури, Знаменський звернувся не лише до проблем духовної освіти (що великою мірою обумовлювалось професією дослідника), але й до інших великих „блоків” церковної історії, в першу чергу — історії парафіяльного духовенства імперії синодального періоду. Логічно побудовані, досить вдало структуровані, чіткі у висновках, певною мірою навіть надмірно деталізовані праці П. Знаменського справили значний вплив і на багатьох сучасників, і на представників наступних поколінь науковців, для яких саме ці роботи стали і відправною точкою, і в той же час зразком наукового дослідження з церковної історії Росії.

Самостійною, систематизованою і методологічно вдало побудованою працею став „Порадник з історії Російської церкви” О. Доброклонського, частина четверта якого стосується синодального періоду і містить викладення подій до 1880-х рр. [127] Автор побудував роботу за принципом сухого викладення документів, не даючи оцінку більшості явищ, які описувались. Значною мірою такий підхід диктувався історичними умовами написання роботи — праця готувалась за часів режиму Побєдоносцева.

Прикладом офіціозу, просякнутого ідеєю оспівування державної політики в церковній сфері, є дослідження С. Рункевича, присвячене релігійній історії ХІХ ст. [128], яке було написане слідом за роботою з історії церкви 1701 – 1725 рр. І. Смолич розцінював дослідження С. Рункевича як останню (звичайно, до часу написання праці самого Смолича) спробу систематичного наукового викладення історії всього синодального періоду або його великих відрізків, за виключенням кількох університетських лекційних курсів [129].

Паралельно зі створенням узагальнюючих праць відбувалось написання досліджень з окремих проблем церковного минулого імперії. Слід відмітити діяльність М. Григоровича, діловода створеної при Синоді комісії для розбору справ цієї установи, а пізніше — начальника синодального архіву і бібліотеки. За специфікою своїх посад не просто маючи доступ до архівних матеріалів одного з органів вищої державної влади, але і будучи зобов’язаний їх систематизувати, Григорович опублікував кілька оглядів з різних аспектів релігійної історії держави [130]. Автору, а скоріше упоряднику, не вдалося скрупульозно розібратись у наявних матеріалах, тож у його оглядах присутньо чимало лакун і неточностей.

З’явились: робота Д. Ростиславова, присвячена майновому стану монастирів [131]; праці І. Знаменського про положення духовенства за часів Катерини ІІ і Павла І [132]; Ф. Благовідова, присвячені участі духовенства в справі освіти населення за часів Олександра ІІ [133] і синодальним обер-прокурорам [134]; О. Папкова про православну парафію XVIII – ХІХ ст. [135]; К. Дьяконова з історії духовної школи за Миколи І [136]; Б. Тітлінова стосовно духовної школи в ХІХ ст. [137]; праці М. Невзорова [138], Т. Барсова [139], О. Желобовського [140] про управління військовим духовенством. Деякі дані стосовно церковно-адміністративного устрою південноукраїнського краю поміщено у фундаментальній роботі І. Покровського „Російські єпархії в XVI – XIX ст. Їх виникнення, склад та межі…” [141], а стосовно деяких єпархіальних архієреїв регіону — в „Матеріалах для історії православної церкви за царювання імператора Миколи І” [142].

Разом із тим, так само як виходили роботи, присвячені церковному минулому Південної України, впродовж ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. з’явились тисячі праць, у яких висвітлювались локальні проблеми релігійної історії інших регіонів імперії. Ознайомлення з ними дає можливість більш точно визначити ступінь специфічності ситуації в тій чи іншій сфері церковного життя південного краю, простежити тенденції, які були спільними в розвитку південноукраїнського та інших регіонів держави.

Як і на півдні України, серед авторів досліджень релігійної історії в цілому і церковного минулого окремих регіонів значний відсоток становили духовні особи і ті, хто тісно співпрацював з підлеглими духовного відомства.

Меншим був такий відсоток серед авторів робіт, основним предметом яких історія церкви не була, але в яких міститься й інформація про факти, що мають пряме відношення до історії православ’я в південному краї останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. Невідокремленість церкви від держави, тісне переплетення релігійної сфери з іншими сторонами життя, та ж релігійність світогляду авторів зумовили дуже широку і різноманітну історіографію цієї групи робіт. Фактично, в дослідженнях чи не з будь-якої тематики, яка мала відношення до Південної України 1775 – 1861 рр., знаходимо принаймні згадки про храми, підлеглих духовного відомства, духовне життя парафіян. Тож звернемо увагу лише на ті тематичні блоки, які є найбільш цінними з точки зору наявності інформації, необхідної для реконструкції історії православної церкви на Півдні.

Великий блок складають роботи, які мали за головну мету висвітлення соціально-економічного розвитку регіону. У витоків цього напряму стояв А. Скальковський, у працях якого знаходимо чимало згадок про різноманітні аспекти церковного життя південного краю [143]. З огляду на те, що доробок А. Скальковського вже неодноразово ставав предметом дослідження [144], зараз лише зазначимо, що фактаж і висновки, які містяться в роботах Аполлона Олександровича, мають сприйматись критично.

Факти стосовно храмів, духовенства, навчальних закладів, духовного життя знаходимо в роботах про окремі населені пункти Півдня [145].

Запорозькі традиції населення колишніх Вольностей, у тому числі і в духовній сфері, знайшли висвітлення в роботах з історії козацтва. Зокрема чималу увагу саме цьому аспекту релігійної історії краю приділяв флагман козакознавства, Д. Яворницький [146].

Важливу інформацію стосовно участі духовенства в навчанні і виховання населення містять роботи, присвячені світським освітнім установам регіону і в цілому системі освіти в краї. Мова йде про праці Я. Грахова та С. Веребрюсова, І. Міхневича, Г. Донцова, Д. Говорова, І. Чернявського, М. Ленца, Ф. Локтя [147].

Можливості наблизитись до розуміння світогляду мешканців Півдня, дізнатись цінні факти релігійного життя дають біографічні праці [148].

Інформація з проблематики нашого дослідження міститься і в роботах, що належать до низки інших тематичних напрямів. Самі праці, які стосувались Південної України, навіть якщо не згадували про церкву та духовну сферу, є надзвичайно важливими для розуміння умов, у яких розвивалось релігійне життя краю.

Посилання

2. Беднов В. Краткое историческое известие о Славенской епархии, ныне именуемой Екатеринославскою, ее архиереях и семинарии // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (ЛЕУАК). — Екатеринослав, 1909. — Вып. 5. — С. 133 – 156.

3. Мизко Д. Некоторые черты жизни покойного преосвященного Иова, архиепископа Екатеринославского, Херсонского и Таврического. — СПб.: тип. Мед. д-та Министерства внутренних дел, 1826. — 50 с.

4. Хмарський В.М. Археографічна діяльність наукових установ на півдні України у ХІХ – на початку ХХ ст.: Автореф. дис… д-ра історичних наук: 07.00.01. — Одеса, 2004. — С. 13 – 14.

5. Оранский К. Ново-Московский Свято-Троицкий собор // ЗООИД. — Одесса, 1848. — Т. ІІ. — С. 829 – 832.

6. Ляликов Ф. Церковь св. великомученицы Екатерины, в Херсонской крепости // ЗООИД. — Одесса, 1844. — Т. І. — С. 329 – 331.

7. Анфим. Историческая заметка о Херсонесском св. Владимира монастыре // ЗООИД. — Т. Х. — Отд. ІІІ. — С. 427 – 430.

8. Карелин И. Материалы для истории Запорожья. Никополь // ЗООИД. — Т. VI. — С. 523 –538.

9. Юрневич М. К истории Одесской Архангело-Михайловской монастырской церкви // ЗООИД. — Одесса, 1898. — Т. ХХІ. —С. 8 – 28.

10. Журба О.І. Становлення української археографії та історіографічний процес другої половини XVIII – першої половини ХІХ століття: Автореф. дис… д-ра історичних наук: 07.00.06. — Дніпропетровськ, 2004. — С. 24 – 26.

11. Журба О.І. Культурна та історико-археографічна діяльність архієпископа Гавриїла (В.Ф. Розанова) в Південній Україні // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. — Дніпропетровськ: Промінь, 1997. — Вип. 1. — С. 220 – 238; Журба О.І. Архієпископ Гавриїл (Розанов В.Ф.) — історик і археограф Південної України // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. — Х.: ХДУ, 1995. — С. 308 – 313; Журба О.І. Формування російської регіональної історіографії Криму у творчості архієпископа Гавриїла Розанова // Библиотечное дело и краеведение. Сборник научных трудов. — К., Симферополь, 2000. — Вып. 2. — С. 40 – 58; Журба О.І. Перше історичне дослідження у Катеринославі: матеріали до історії формування субрегіонального історіографічного середовища // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII – ХІХ століття. — Вип. 7. — Запоріжжя: РА „Тандем – У”, 2003. — С. 265 – 268; Журба О.І. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції. — Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2003. — С. 190 – 254.

12. Журба О.І. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції… — С. 201, 211 – 212.

13. Гавриил. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафийской епархии (Из „Истории Херсонской и Славянской епархии”) // ЗООИД. — Одесса, 1844. — Т. І. — С. 197 – 204.

14. Гавриил. Остатки христианских древностей в Крыму // ЗООИД. — Одесса, 1844. — Т. І. —С. 320 – 328.

15. Гавриил. Историческая записка о заложении в городе Екатеринославе соборного кафедрального Преображенского ныне там существующего храма и о начале самого города Екатеринослава. — Одесса: в городской типографии, 1846. — 39 с.

16. Гавриил. Самарский монастырь // Сочинения Гавриила, архиепископа Тверского и Кашинского, действительного члена Одесского общества истории и древностей. В двух частях. — Ч. ІІ. — Отд. ІІ. Исторические повествования. — М.: тип. В. Готье, 1854. — С. 109 – 180.

17. Гавриил. Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической. — Одесса: в городской типографии, 1848. — С. 71.

18. Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае, из оригинальных источников почерпнутый. Период от основания в Новороссийском крае Новой-Сербии, до учреждения наместничества Екатеринославского с упразднением губерний Новороссийской и Азовской, за коим последовало упразднение и Славянской епархии. С 1751 по 1786 год // ЗООИД. — Одесса, 1853. — Т. ІІІ. — С. 79 – 129; Гавриил (Розанов). Продолжение очерка истории о Новороссийском крае. Период с 1787 по 1837-й год. — Тверь: в типографии Губернского Правления, 1857. — 111 с.

19. Чемена М. Некролог о протоиерее Серафиме Серафимове // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1884. — № 7. — С. 216 – 219; Непомнящий А.А. Церковное краеведение в Крыму и краеведческая библиография // Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. — Вип. 6. — К: друкарня НБУ ім. В. Вернадського, 2000. — С. 125.

20. Серафимов С. Гавриил архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. — Т. V. — Отд. ІІІ. — С. 919 – 953.

21. Непомнящий А.А. Церковное краеведение в Крыму и краеведческая библиография… — С. 125.

22. Серафимов С. Заметки из архива Готфийской епархии в Крыму // ЗООИД. — Одесса, 1867. — Т. VI. — С. 591 – 595.

23. Серафимов С.А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1862. — № 3. — С. 145 – 177.

24. Серафимов C. Евгений Булгарис, архиепископ Херсонский и Славянский // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1863. — № 12. — С. 172 – 182.

25. Серафимов С. Несколько сведений об учреждении викариатства Херсонской епархии в 1852 году // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1878. — № 19. — С. 557 – 567.

26. Серафимов С. Материалы для истории Херсонской епархии со времени учреждения ее 1837 года до нашего времени // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1883. — № 3. — С. 69 – 73; № 4. — С. 91 – 101.

27. Серафимов С. Одесская Единоверческая Покровская церковь // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1883. — № 9. — С. 226 – 231; № 10. — С. 249 – 253; № 12. — С. 304 – 317; № 14. — С. 352 – 364; № 18. — С. 835 – 855; № 24. — С. 1117 – 1141.

28. Серафимов С. Историческое описание Херсонского Успенского собора // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1881. — № 1. — С. 18 – 20; № 3. — С. 79 – 86; № 4. — С. 110 – 117; № 15. — С. 390 – 394; № 16. — С. 426 – 438; № 17. — С. 464 – 475; № 18. — С. 494 – 498.

29. Кочубинский А. На память о Д.Ч.О. протоиерее А.Г. Лебединцеве // ЗООИД. — Одесса, 1900. — Т. ХХІІ. —Отд. IV. — С. 65 – 76; Одесский кафедральный протоиерей Арсений Гавриилович Лебединцев // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1898. — № 16. — С. 363 – 373.

30. Лебединцев А. О Феодосийской (викарной) епархии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1861. — № 1. — С. 40 – 64.

31. Лебединцев А. Столетие церковной жизни Крыма. 1783 – 1883 // ЗООИД. — Одесса, 1883. — Т. ХІІІ. — С. 201 – 219.

32. Мурзакевич Н. Сведения о некоторых православных монастырях // ЗООИД. — Одесса, 1848. — Т. ІІ. — Отд. І. —С. 302 – 329.

33. Мурзакевич Н. Епархиальные архиереи Новороссийского края // ЗООИД. — Одесса, 1875. — Т. ІХ. — Отд. ІІ. —С. 297 – 302.

34. Мурзакевич Н. Донесения. О надгробных памятниках Херсонской крепостной церкви // ЗООИД. — Одесса, 1875. — Т. ІХ. — Отд. ІІІ. — С. 390 – 396.

35. Мурзакевич Н. Епископ Моисей Гумилевский, викарий Феодосийский и Мариупольский // ЗООИД. — Т. ХІІІ. — С. 260 – 262.

36. Н.М. Материалы для истории Новороссийской иерархии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1878. — № 20. — С. 587 – 602; 1879. — № 2. — С. 38 – 45; № 12. — С. 349 – 356; № 13. — С. 409 – 412; № 17. — С. 547 – 558; Ястребов В. Двадцатипятилетие Херсонских епархиальных ведомостей // Киевская Старина. — 1885. — Т. 13. — №. 10. Известия и заметки. — С. 343 – 344.

37. Пятидесятилетие „Херсонских Епархиальных Ведомостей” // Херсонские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1909. — № 1. — С. 1 – 3.

38. ДАмС. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 5 – 5 зв.

39. Вартминский М. Краткая записка, заключающая в себе церковно-историческую летопись о Вознесенском соборе г. Вознесенска и приписной к нему, предместья Бугского, Петропавловской церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1884. — № 12. — С. 374 – 382.

40. Дионисий. Сведение о второклассном Григорьевском Бизюкове монастыре // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1862. — № 8. — С. 493 – 517.

41. Земляницкий С. Летопись Архистратиго-Михайловской церкви села Благодатного, Елисаветградского уезда, Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1914. — № 16. — С. 504 – 508; № 20. — С. 627 – 631.

42. Колосов П. Новогеоргиевский единоверческий Воскресенский приход (К столетию его открытия 1798 – 1898 г.). Краткий очерк // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1898. — № 17. — С. 386 – 402.

43. Корочанский А. О Рождество-Богородичном соборе гор. Николаева // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1884. — № 19. — С. 587 – 593.

44. Леончуков Г. Историческая записка о первоначальном учреждении и постепенном развитии церковно-свечного дела в Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1914. — № 22. — С. 671 – 684.

45. Лобачевский В. История обновления приходского храма в селении Ольшанке Херсонской губернии Елисаветградского уезда // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1870. — № 7. — С. 252 – 271; Лобачевский В. Летопись прихода с. Ольшанки Св. Иоанна Ми-лостивого церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1888. — № 13 – 14. — С. 374 – 406; № 23. — С. 699 – 721; 1891. — № 10. — С. 289 – 303; № 11. — С. 322 – 339; № 12. — С. 349 – 358; № 14. — С. 414 – 417; 1892. — № 17. — С. 492 – 504; № 19. — С. 553 – 563; Лобачевский В. Столетие первой в Одессе церкви, нынешнего кафедрального собора // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1892. — № 18. — С. 524 – 545.

46. Логинов Е. Из истории церковной иерархии и духовного просвещения в Новороссийском крае и Одессе. (Читано 23 августа 1894 года в зале Одесского епархиального женского училища) // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1894. — № 18. — С. 402 – 413.

47. Маляров Л. Краткая историческая записка об Одесском женском благотворительном обществе призрения больных и о сиротском доме сего общества. С 1833 по 1852 // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1873. — № 15. — С. 442 – 450.

48. Манжелей А. Летопись Вознесенской церкви села Петрова // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1869. — № 22. — С. 776 – 786.

49. Неводчиков Н. Евгений Булгарис, Архиепископ Славенский и Херсонский // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1875. — № 7. — С. 227 – 235; № 11. — С. 362 – 376; № 12. — С. 385 – 417; № 13. — С. 425 – 442.

50. Никифоров В. Описание прихода, принадлежащего соборной Успенской церкви уездного города Александрии Херсонской губернии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1873. — № 18. — С. 519 – 538; № 19. — С. 566 – 588.

51. М.П. Профессор философии в Новороссийской семинарии поручик Яков Артемов // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1864. — № 3. — С. 129 – 134.

52. Патенко С. Город Новомиргород, его храмы и духовное управление // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1880. — № 13. — С. 387 – 403; № 15. — С. 455 – 473; № 21. — С. 748 – 754.

53. Извлечение из исторической записки о девичьем училище, находящемся при Одесском женском Архангело-Михайловском монастыре, читанной на публичном акте, бывшем в сем училище 21 июня 1860 г., учителем священником Ф. Пискуновым // Херсонские епархиальные ведомости. — 1860. — № 4. — С. 41 – 49.

54. Полницкий А. Историческая записка об открытии Елисаветградских духовных училищ // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1889. — № 20. — С. 597 – 616; № 21. — С. 651 – 661; № 22. — С. 668 – 673; № 23. — С. 689 – 697; № 24. — С. 751 – 763; 1890. — № 1. — С. 13 – 26; № 2. — С. 45 – 51; № 5. — С. 161 – 172; № 11. — С. 341 – 352; № 19. — С. 529 – 542.

55. Поручик П. Историческая записка о Свято-Покровской церкви селения Возсиятского и ее приходе // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1887. — № 19. — С. 767 – 791.

56. Романенко Г. Краткая летопись св. Алексиевской церкви села Алексеевки // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1902. — № 7. — С. 217 – 222.

57. Соколов К. Летопись Свято-Покровской церкви села Коротяка, Елисаветградского уезда, Бобринецкого благочиния // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1902. — № 18. — С. 580 – 582; 1903. — № 6. — С. 192 – 196; № 8. — С. 250 – 254.

58. Судковский Г. Историческая записка об Очаковском Николаевском соборе // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1885. — № 20. — С. 679 – 685; № 22. — С. 762 – 769.

59. Тимковский Ф. Церковно-историческая летопись об Ананьевском Свято-Николаевском соборе и его приходе // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1892. — № 14. — С. 401 – 423; № 15. — С. 455 – 463.

60. Фащевский С. Исторические заметки об Одесской (бывшей Херсонской) духовной семинарии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1894. — № 10. — С. 202 – 208; № 11. — С. 231 – 238.

61. Филиппович И. Из летописи прихода Петро-Павловской церкви села Мигеи, Елисаветградского уезда, Херсонской епархии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1900. — № 20. — С. 583 – 606; № 21. — С. 626 – 633.

62. Флоровский В. Краткий исторический очерк о построении единоверческой Одесской Покровской церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1898. — № 21. — С. 512 – 521.

63. Черный П. Село Ак-Мечеть, Ананьевского уезда. (Опыт историко-статистического описания). 1798 – 1898 г. К столетию Иоанно-Богословской церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1903. — № 12. — С. 370 – 373; № 14. — С. 401 – 407.

64. Чехович П. Сведения о селе Цыбулеве и его окрестностях // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1873. — № 7. — С. 212 – 219.

65. Шараевский М. Речь с краткими сведениями о священнослужителях и благотворителях Одесской Покровской церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1898. — № 22. — С. 535 – 550.

66. Шахов В. К описанию православных приходов заштатного города Новогеоргиевска, Александрийского уезда // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1893. — №13 – 14. — С. 321 – 335; № 15. — С. 358 – 371; № 17. — С. 428 – 439; № 18. — С. 471 – 485; № 24. — С. 705 – 719; 1894. — № 19. — С. 430 – 440; 1901. — № 21. — С. 726 – 730.

67. Юрченко П. Храмы города Херсона (Отрывок из истории г. Херсона) // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1881. — № 20. — С. 562 – 573.

68. Ястребов В. Историко-статистические материалы о церквах гор. Елисаветграда // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1884. — № 15. — С. 479 – 484.

69. Феофилов М. Исторический очерк христианства в Крыму // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1898. — № 22. — С. 1464 – 1473; № 23. — С. 1583 – 1593; № 24. — С. 1674 – 1679; 1899. — № 5. — С. 347 – 358; № 8. — С. 603 – 615.

70. Панагия или Успенский скит // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1890. — № 6. — С. 231 – 256; Бахчисарайский Успенский скит // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1900. — № 16. — С. 1130 – 1135.

71. Корсунский первоклассный мужской монастырь Таврической епархии // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1897. — № 35. — С. 956 – 982.

72. Говоров Д. Описание соборной церкви Успения Пресвятыя Богородицы в городе Еникале Таврической епархии. 1797 – 1897 годы // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1897. — № 29. — С. 798 – 814.

73. Историко-статистическая записка о селе Казачьих-Лагерях, составленная по случаю исполнившегося столетия существования в оном селе храма во имя Покрова Божией Матери // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1895. — № 6. — С. 164 – 167; № 7. — С. 186 – 188; № 9. — С. 240 – 247; № 14 – 15. — С. 376 – 379; № 16. — С. 406 – 411; № 17. — С. 441 – 444.

74. Викторовский П. Симферопольское духовное училище. Исторические материалы // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1901. — № 3. — С. 138 – 147; № 4. — С. 205 – 214.

75. Георгий. Высокопреосвященный Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический (род. 1800 г., ум. 1857 г.) // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1900. — № 22 — С. 1599 – 1624; Маркевич А. Несколько слов о деятельности в Тавриде Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического. (Речь, произнесенная в заседании Таврической Ученой Архивной комиссии 15-го декабря 1900 года) // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1901. — № 1. — С. 26 – 43; № 2. — С. 95 – 111; Николай. Слово, сказанное в семинарской церкви после всенощного бдения по случаю поминовения архиепископа Иннокентия // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1901. — № 1. — С. 13 – 17; Воинов А. Слово в день празднования столетия со дня рождения Высокопреосвященного Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического, 15 декабря 1900 года // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1901. — № 1. — С. 18 – 26; Шведов М. Памяти „российского Златоуста” // Таврический церковно-общественный вестник. — 1907. — № 16. — С. 664 – 669.

76. От редакции Екатеринославских Епархиальных Ведомостей // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел официальный. — 1872. — № 1. — С. 1.

77. Феодосий (Макарьевский). Краткие сведения о местно-чтимой иконе Божией Матери, находящейся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре Екатеринославской епархии // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1872. — № 18. — С. 288 – 296; № 19. — С. 303 – 311; № 20. — С. 319 – 327; Феодосий (Макарьевский). Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь. — Екатеринослав: тип. Екатеринославского губернского правления, 1873. — 141 с.; Феодосий (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. — Екатеринослав: тип. Я.М. Чаусского, 1880. — Вып. І, ІІ. — 572, 373 с.; Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII століття. — Дніпропетровськ: ВАТ „Дніпрокнига”, 2000. — 1080 с.

78. Беднов В. Преосвященный Феодосий, епископ Екатеринославский и Таганрогский, и его труды по истории Екатеринославщины // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1910. — Вып. 6. —С. 89 – 115; Швидько Г.К. Катеринославщина та її найвидатніші діячі духовного звання (XVIII – ХІХ ст.) // Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії… — С. 23 – 26; Швидько Г.К. Єпископ Феодосій Макаревський — дослідник історії Катеринославщини // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. — Вип. 8. — К.: Рідний край, 1999. — С. 276 – 282.

79. Православна церква на півдні України (1775 – 1781) / Упорядник: І. Лиман. // Джерела з історії Південної України. Том 4. — Запоріжжя: РА “Тандем – У”, 2004. — 560 с.

80. Базарянинов В. Закладка каменного храма и каменной больницы в м. Котовке, Новомосковского уезда // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1900. — № 25. — С. 681 – 685.

81. Васильев Ф. Историко-статистическое описание Константино-Еленинской церкви и прихода при ней // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1873. — № 1. — С. 7 – 14; № 2. — С. 29 – 30; № 3. — С. 36 – 44.

82. Греков В. Начало единоверия в русской церкви, положенное Преосв. Никифором Феотоки в слободе Знаменке, бывшего Екатеринославского наместничества // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1895. — № 6. — С. 137 – 153; № 7. — С. 182 – 197; № 8. — С. 206 – 222.

83. Дубинский Г. Историко-статистическое описание села Алексеевского (Любимовского) и прихода при его Николаевской церкви // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1873. — № 5. — С. 65 – 77; № 6. — С. 89 – 95; № 7. — С. 97 – 104.

84. Кравченко М. По поводу 100-летия церкви в селе Штеровке Славяносербского уезда // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1895. — № 24. — С. 692 – 710.

85. Лисенков А. Историко-статистическое описание Бахмутского Троицкого собора // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1875. — № 13. — С. 193 – 197; № 15. — С. 225 – 236; № 16. — С. 241 – 243.

86. Овсянников Е. Краткий исторический очерк единоверия (По поводу истекающего столетия со дня его учреждения) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1900. — № 28. — С. 776 – 785; № 29. — С. 813 – 823.

87. Петров Р. К истории прошлого века (Из церковного архива с. Полог, Александровского уезда, за 1799 г.) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1901. — № 4. — С. 75 – 77; № 7. — С. 155 – 160.

88. Историческая записка, содержащая изложение хода дела о постройке новых зданий для Екатеринославской духовной семинарии, читанная наставником семинарии А. Ржевским на торжественном освящении здания семинарии 31-го августа 1874 года // Екатеринославские епархи-альные ведомости. Отдел неофициальный. — 1874. — № 18. — С. 281 – 292; № 19. — С. 297 – 312.

89. Федоровский А. Чудотворный образ Божией Матери Успенской Мариупольской церкви // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1889. — № 13. — С. 371 – 376.

90. Н-ий М. Митрополит Игнатий (Из дел консисторского архива) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1872. — № 10. — С. 157 – 165; Краткая летопись Екатеринославского кафедрального Преображенского собора // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1875. — № 17. — С. 269 – 272; Столетие Екатеринославской епархии // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1876. — № 14. — С. 209 – 221; № 15. — С. 225 – 240; № 16. — С. 247 – 256; № 17. — С. 267 – 269; № 18. — С. 273 – 288; № 19. — С. 289 – 304; Св. Икона Божией Матери, именуемая „Самарскою”, находящаяся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре, Екатеринославской епархии // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1894. — № 2. — С. 25 – 38; № 3. — С. 49 – 59; Св. Икона Святителя Христова Николая Чудотворца (в Самарском монастыре) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1894. — № 3. — С. 59 – 67; Н-й А. Город Верхнеднепровск и его храм (Исторический очерк) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1894. — №11. — С. 256 – 263.

91. К-в. Несколько сведений о Славенской семинарии, открытой в Полтаве в 1776 г. // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1863. — № 3. — С. 99 – 106; Павловский И. Лжеименный пастырь. 1779 – 1782 г. // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1876. — № 15. — С. 571 – 578; Скворцов В. Евгений Булгарис, первый Архиепископ Славянский и Херсонский // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1877. — № 22. — С. 961 – 996; № 24. — С. 1118 – 1136; Скворцов В. Никифор Феотоки, второй Архиепископ Славянский и Херсонский // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1878. — № 6. — С. 290 – 310; № 7. — С. 341 – 351.

92. Скальковский А. Русские диссиденты в Новороссии // Киевская Старина. — 1887. — Т. 17. — № 4. — С. 771 – 782.

93. Новицкий Я.П. Как готовилось екатеринославское духовенство к встрече импер. Екатерины ІІ // Киевская Старина. — 1887. — Т. 17. — № 4. Известия и заметки. — С. 797.

94. Л.П. Акт „побратимства” в церковной метрике // Киевская Старина. — 1887. — Т. 19. — № 10. — С. 383 – 384.

95. Р-в А. Небесные архистратиги в образе запорожцев // Киевская Старина. — 1887. — Т. 19. — № 11. — С. 587 – 588.

96. Новицкий Я.П. Личный состав и аттестация духовенства Александровского уезда Екатеринославской губернии по архивным данным 1814 и 1824 годов // Киевская Старина. — Т. 24. — № 3. — С. 725 – 729.

97. Иванов П. Переселение заштатных церковников в Новороссию при Екатерине ІІ // Киевская Старина. — 1891. — Т. 33. — № 5. — С. 288 – 297.

98. Зеленецкий К. Сведения о второклассном Успенском монастыре в окрестностях Одессы // Новороссийский календарь на 1843 год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1842. — С. 341 – 344; Н.М. Одесский Архангело-Михайловский девичий училищный монастырь // Новороссийский календарь на 1845 год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1844. — С. 357 – 361; Н.М. Обзор православной иерархии тех мест, которые составляют ныне Новороссийский край и Бессарабию // Новороссийский календарь на 1848 год. — Одесса, 1847. — С. 372 – 382; Православные монастыри, скиты и киновии в епархиях Новороссийского края и Бессарабии: в епархии Херсонской // Новороссийский календарь на 1873 год. — Одесса, 1872. — С. 109 – 113.

99. Яковлев В.А. Когда были заложены первые церкви в Одессе // Южный сборник. — 1892. — С. 157 – 160.

100. Востоков Н.М. Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический, 1800 – 1857 гг. // Русская Старина. 1878. — Т. ХХІ. — С. 191 – 204; Т. ХХІІ. — С. 547 – 572; Т. ХХІІІ. — С. 367 – 398; 1879. — Т. XXIV. — С. 651 – 708.

101. П.Б. Иннокентий Таврический. Его последняя поездка в Крым и предсмертные дни. 1857 // Русский архив. — М., 1896. — Кн. 3. — Вып. 9. — С. 59 – 77.

102. Буткевич Т. Архиепископ Иннокентий Борисов (Биографический очерк) // Вера и Разум. — Харьков, 1884. — Т. І. — Ч. І. — С. 37 – 72, 120 – 153, 255 – 285, 465 – 491, 647 – 675, 838 – 854, 935 – 951; Ч. ІІ. — С. 220 – 258, 383 – 418.

103. Левитский Н. Высокопреосвященный Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический, как государственный деятель и благородный человек // Душеполезное чтение. — 1904. — Ноябрь. — С. 454 – 477.

104. Макарий. Биографическая записка о преосвященном Иннокентии, архиепископе Херсонском и Таврическом // Ученые записки второго отделения императорской Академии наук. — СПб., 1859. — Кн. 5. — С. XXXVIII – LIV.

105. Гроздов А.В. Историческая записка о Херсонесском Св. Равноапостольного Великого князя Владимира монастыре // Известия Таврической ученой архивной комиссии (ИТУАК). — 1888. — № 5. — С. 76 – 80.

106. Сведения о Бахчисарайской Успенской церкви, устроенной в каменной скале. Сообщ. А. Гроздов // ИТУАК. — 1890. — № 9. — С. 62 – 67.

107. Несколько слов о деятельности в Тавриде Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического // ИТУАК. — 1901. — № 31. — С. 30 – 40.

108. Лебедев А. Архиерейское самоубийство // ИТУАК. — 1910. — № 44. — С. 50 – 59.

109. Ерофеев И. К биографии преосвященного Иова, епископа Феодосийского и Мариупольского (1793 – 1796) // ИТУАК. — 1910. — № 44. — С. 60 – 63.

110. Беднов В.А. К истории бывших запорожских старшин и козаков. — Екатеринослав, 1915. — 47 с.; Беднов В.А. Краткие исторические сведения о Екатеринославской духовной семинарии. — Екатеринослав, 1904. — 95 с.; Беднов В. Преосвященный Феодосий, епископ Екатеринос-лавский и Таганрогский, и его труды по истории Екатеринославщины // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1910. — Вып. 6. — С. 89 – 115; Беднов В.А. Список иерархов Екатеринославской епархии // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1915. — Вып. 10. — С. 330 – 350; Беднов В.А. Столетний юбилей Екатеринославской духовной семинарии (1804 – 1904). — Екатеринослав, 1904. — 108 с.; Беднов В.А. Столетний юбилей существования архиерейского дома и Cеминарии в Екатеринославе (1804 – 1904 гг.) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1904. — №. 23. — С. 685 – 700; Беднов В. Из прошлого Екатеринославской епархии. — Екатеринослав: тип. Губернского земства, 1907. — 84 с.; Біднов В. Січовий архімандрит Володимир Сокальський в народній пам’яті та освітленні історичних джерел // Записки наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1927. — Т. CXLXII. — С. 81 – 102.

111. Лиман І.І. Православна церква на півдні України 1775 – 1861 рр. в публікаціях Василя Біднова // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. Випуск ХХІІ. — Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. — С. 12 – 18.

112. Сочинский П. В святыне Запорожья // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1904. — Вып. 1. — С. 160 – 165.

113. Машуков В. Опись Екатеринославского кафедрального Успенского собора за 1830 год // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1910. — Вып. 6. — С. 148 – 160.

114. Данилов В. Из дореформенной административной практики в Екатеринославской губернии // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1910. — Вып. 6. — С. 194 – 197.

115. Родионов М. Статистико-хронолого-историческое описание Таврической епархии. Общий и частный обзор. — Симферополь, 1872. — 269 с.

116. Гермоген. Справочная книга о приходах и храмах Таврической епархии. — Симферополь, 1886. — 271 с.; Гермоген. Таврическая епархия. — Псков, 1887. — 520 с.

117. Миляновский Ф. Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии. — Одесса: тип. Е.И. Фесенко, 1902. — СVІІІ+278+ХХХІІІ с.

118. Ефрем. Краткое описание Инкерманской киновии и древнего ее храма в новооткрытой Таврической епархии. — М., 1861. — 24 с.; Никон. Балаклавский Георгиевский первоклассный монастырь. — Чернигов: тип. Ильинского монастыря, 1862. — 23 с.; Ливанов Ф.В. Бахчисарайский Успенский скит в Крыму. Историческое сочинение. — М., 1874. — 41 с.; Ливанов Ф.В. „Георгиевский монастырь” в Крыму (что близ Севастополя и Балаклавы). Историческое описание. — М., 1874. — 25 с.; Ливанов Ф.В. Инкерман и „Инкерманская киновия” в Крыму (что близ г. Севастополя). — М., 1874. — 39 с.; Ливанов Ф.В. Херсонес (древний Корсунь) в Крыму с открытым в нем первоклассным монастырем святого Владимира. Историческое описание. — М., 1874. — 95 с.; Зинченко Н.Е. Мыс Фиолент и Георгиевский монастырь в Крыму (891 – 1891 г.) (По поводу 1000-летнего юбилея основания монастыря). — СПб.: журн. „Колосья”, 1891. — 22 с.; Ногачевский Н.Ф. Григориевский Бизюков монастырь Херсонской епархии. — Одесса: тип. Е. Фесенко, 1894. — 83 с.; Никанор. Херсонесский монастырь в Крыму: История его и настоящее состояние. — Варшава, 1907. — 30 с.

119. Петровский С. Семь Херсонских архиепископов. Биографии с приложением портретов, выполненных фототипией. — Одесса: тип. Е.И. Фесенко, 1894. — 184 с.

120. Чеховский В. Киевский митрополит Гавриил Бонулеско-Бодони (1799 – 1803). — К., 1905. — 306 с.

121. Барсов Н. Архиепископ Иннокентий Борисов, по новым материалам для биографии (читано в собрании Славянского благотворительного общества 17 ноября 1883 г.). — СПб.: тип. Ф. Елеонского и Ко, 1884. — 45 с.

122. Петровский С. Касперовский чудотворный образ Богоматери. Изд 3-е. — Одесса: Одесский кафедральный собор, 1894. — 47 с.; Овцын В. Касперовская чудотворная икона Божией Матери. — Одесса: тип. Л. Нитче, 1890. — 32 с.

123. Е.К. Церковно-исторический очерк основания в Херсоне викариата и его жизнедеятельности (по поводу его пятидесятилетия). 1853 – 1903. — Одесса: „Славянская” типография Е. Хрисогелос, 1905. — 183 с.

124. Филарет. История Русской Церкви, пятый период. — М., 1848; Гумилевский Ф. История русской церкви: в 5 периодах (988 – 1826). — 6-е изд. — СПб.: изд. И.Л. Тузова. Тип. А. Катанского и Ко, 1894. — 840 с.

125. Папков А. Церковно-общественные вопросы в эпоху царя-освободителя (1855 – 1870). — СПб.: тип. А.П. Лопухина, 1902. — 184 с.

126. Знаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра. — Казань: в Университетской типографии, 1873. — 850 с.; Знаменский П. Основные начала духовно-училищной реформы в царствование императора Александра І. Речь, произнесенная в торжественном собрании Казанской академии по случаю празднования столетней годовщины рождения императора Александра I 12 декабря 1877 года. — Казань: тип. Императорского университета, 1878. — 42 с.; Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. — Казань: тип. Императорского Университета, 1881. — 806 с.; Знаменс-кий П. Чтения из истории Русской церкви за время царствования императора Александра I. — Казань: тип. Императорского Университета, 1885. — 248+ІІІ с.

127. Доброклонский А. Руководство по истории Русской Церкви. — Ч. 4. — М., 1893. — ІІІ + 441 с.

128. Рункевич С. Русская Церковь в ХІХ веке // История христианской Церкви в ХІХ веке. — СПб.: Изд. А.П. Лопухина, 1901. — Т. 2. — 232 с.

129. Смолич И.К. История русской церкви 1700 – 1917: пер. с нем. — М.: изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. — Часть первая. — С. 53 – 54, 500.

130. Григорович Н. Обзор учреждения в России архиерейских православных кафедр и способов содержания их, со времени введения штатов по духовному ведомству (1764 – 1866 г.) Историческая записка. — СПб.: Синодальная типография, 1866. — V+67+34 с.; Григорович Н. Обзор общих законоположений о содержании православного приходского духовенства в России, со времени введения штатов по духовному ведомству (1764 – 1863 г.). — СПб.: в Синодальной типографии, 1867. — 114+33 с.; Григорович Н. Обзор учреждения в России православных монастырей, со времени введения штатов по духовному ведомству (1764 – 1869 г.) — СПб.: в Синодальной типографии, 1869. — 230 с.

131. Ростиславов Д.И. Опыт исследования об имуществах и доходах наших монастырей. — СПб.: тип. Морского Министерства, 1876. — 396 с.

132. Знаменский И. Положение духовенства в царствование Екатерины ІІ и Павла І. — М.: тип. М.Н. Лаврова и Ко., 1880. — 185 с.

133. Благовидов Ф. Деятельность русского духовенства в отношении к народному образованию в царствование императора Александра ІІ. — Казань: тип. Императорского Университета, 1891. — 374 с.

134. Благовидов Ф.В. Обер-прокуроры Святейшего Синода в ХVІІІ и первой половине ХІХ столетия (Развитие обер-прокурорской власти в синодальном ведомстве). Опыт исторического исследования. — Казань: тип. Императорского Университета, 1899. — 429 с.

135. Папков А.А. Упадок православного прихода (XVIII – ХІХ века). Историческая справка. — М., 1899. — 163 с.

136. Дьяконов К.П. Духовная школа в царствование императора Николая І-го. — Сергиев Посад: тип. Св. – Тр. Сергиевой Лавры, 1907. — 435 с.

137. Титлинов Б.В. Духовная школа в России в ХІХ столетии. Вып. І (Время Комиссии Духовных Училищ). К столетию духовно-учебной реформы 1808-го года. — Вильна: тип. „Русский Почин”, 1908. — 383 с.; Титлинов Б.В. Духовная школа в России в ХІХ столетии. Вып. второй (Протасовская эпоха и реформы 60-х годов). — Вильна: тип. „Артель Печатного Дела”, 1909. — 421 с.

138. Невзоров Н. Исторический очерк управления духовенством военного ведомства в России. — СПб.: тип. Ф.Г. Елеонского и А.И. Поповицкого, 1875. — VI+101 с.

139. Барсов Т. Об управлении русским военным духовенством. — СПб.: тип. Ф.Г. Елеонского и К ., 1879.— 168 с.

140. Желобовский А.А. Управление церквами и православным духовенством военного ведомства. Исторический очерк. — СПб.: тип. поставщиков Двора Его Императорского Величества товарищества М.О. Вольф, 1902. — 130 с.

141. Покровский И.М. Русские епархии в ХVІ – ХІХ вв. Их открытие, состав и пределы. Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования.— Казань: Центральная типография, 1913. — Т. 2. (ХVІІІ-й век). — 892 + XVIII с.

142. Материалы для истории православной церкви в царствование императора Николая І. / Под ред. Н.Ф. Дубровина. — СПб.: тип. товарищества „Общественная Польза”, 1902. — Ч. І, ІІ. — 468+404 с.

143. Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 1731 – 1823. — Одесса: Городская типография, 1836. — Ч. 1. — XIV+289 с.; Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края (1731 – 1823). — Одесса: Городская типография, 1838. — Ч. 2. — VІІІ+351 с.; Скальковский А. Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае. Статистический очерк. — Одесса: тип. Т. Неймана и Ко, 1848. — 156 с.; Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. — Одесса: тип. Л. Нитче, 1850. — Ч. І. — 336 с.; Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. — Одесса: тип. Францова и Нитче, 1853. — Ч. ІІ. —556 с.

144. Бойко А. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ століття. Аналіз джерел. — К., 2000. — С. 8 – 20; Хмарський В.М. А.О. Скальковський — археограф. — К.: ІУА, 1994. — 32 с.; Хмарський В.М., Новікова Л.В. Аполлон Скальковський // Історіографічні дослідження в Україні / Відп. Ред. Ю.А. Пінчук. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2002. — Вип. 12: Визначні постаті української історіографії ХІХ – ХХ ст. — С. 52 – 74; Хмарський В.М. А.О. Скальковський як дослідник запорозького козацтва (археографічний аспект) // Феномен українського козацтва в контексті світової культури. — Херсон, 1992. — С. 34 – 35.

145. Смольянинов К. История Одессы. — Одесса, 1853. — 239 с.; Федоров Ф.А. Крым с Севастополем, Балаклавою и другими его городами. С описанием рек, озер, гор и долин с его историею, жителями, их нравами, обычаями и образом жизни. Изд. 2-е вновь переделанное со включением событий 1844 г. Кораблева и Сирякова. — СПб.: тип. Веймара, 1855. — 245 с.; Мариуполь и его окрестности. Отчет об учебных экскурсиях Мариупольской Александровской гимназии. — Мариуполь: типолитография А.А. Франтова, 1892. — 461+55+VIII c.; Орлов А. Исторический очерк Одессы с 1794 по 1803 год. — Одесса: тип. А. Шульца, 1885. — 144 с.; Владимиров М.М. Первое столетие г. Екатеринослава. 1787 – 9 мая 1887 г. — Екатеринослав, 1887. — 275 с.; Корольков К. Столетний юбилей Екатеринослава. 9-го мая 1787 г. – 1887 г. — Екатеринослав: тип. Н.Я. Павловского. — 126 с.; Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790 – 1890) — Николаев: Русская типография, 1890. — 122 с.; Иващенко М. Город Ананьев: Краткая историческая записка, составленная М. Иващенко в память шестидесятилетия существования Ананьева как города (1834 – 1894). — Б.м., б. и., 1895. — 229 с.; Виноградов В.К. Феодосия (Исторический очерк). 2-е изд. — Екатеринодар: тип. Э. Килиус и Ко, 1902. — 149 с.

146. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т. 1. — 592 с.; Эварницкий Д.И. Очерки из истории запорожских казаков и Новороссийского края. — СПб.: изд-во Пантелеева, 1889. — 196 с.; Эварницкий Д.И. По следам запорожцев. — СПб., 1898. — 324 с.

147. Грахов Я., Веребрюсов С. Краткий историко-статистический обзор Екатеринославской гимназии и подчиненных ей учебных заведений. — Одесса: тип. Францова и Нитче, 1856. — 330 с.; Михневич И. Исторический обзор сорокалетия Ришельевского лицея, с 1817 по 1857 год. — Одесса: тип. Л. Нитче, 1857. — 200 с.; Донцов Г.В. Историческая записка о Екатеринославской гимназии с 1793 – 1882 с отчетом за 1881 – 1882 учебный год. — Екатеринослав: тип. Я.М. Чаусского, 1882. — 103 с.; Говоров Д. Историческая записка о Керченском Кушниковском девичьем институте с основания его в 1835 до 1885 г. — Керчь, 1886. — 113+40 с.; Чернявский И.М. Материалы по истории народного образования в Екатеринославском наместничестве при Екатерине ІІ и Павле І. 1784 – 1805. — Екатеринослав: типо – лит. губ. правл., 1895. — 30 с.; Ленц Н.И. Учебно-воспитательные заведения, из которых образовался Ришельевский лицей. 1804 – 1817. — Одесса: „Экономическая” тип. и лит., 1903. — VIII+386 c.; Локоть Ф. Столетие Екатеринославской классической гимназии 1805 – 1905 гг. Краткий исторический очерк. — Екатеринослав: тип. Губернского земства. 1908. — 386 с.

148. Щербинин М.П. Биография генерал-фельдмаршала князя Михаила Семеновича Воронцова. — СПб., 1858. — 354 с.; Маркевич А. Краткий очерк деятельности генералиссимуса А.В. Суворова в Крыму (К 6-му мая 1900 года) // ИТУАК. — 1901. — № 31. — С. 1 – 26; Брикнер А.Г. Потемкин. — М.: ТЕРРА, 1996. — 304 с.; Бантыш-Каменский Д. Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4-х частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. — М.: Издательское объединение „Культура”, 1991. — Часть 1. — 316 с.; — Часть 2. — 269 с. та інш.