Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

Православна церква на півдні України
(1775 – 1781)

Від упорядника

Ігор Лиман

Церква та релігія посідають в історії України місце, яке важко переоцінити. Релігійний фактор значною мірою впливав на політичні, економічні, соціальні, культурні процеси, що мали місце на українських теренах, відігравав неабияку роль у формуванні національної самоідентифікації. Церква мала вагомий вплив на свідомість населення, оскільки релігія тривалий час залишалась основною формою світосприймання. З іншого боку, можливості такого впливу широко використовувались для досягнення цілей, що лежали далеко за площиною суто релігійною. Використовувались і духовною, і світською владою. Усе це в більшій чи меншій мірі є справедливим по відношенню як до різних періодів історії, так і до різних реґіонів України. Разом із тим, стан церковного устрою, роль, яку відігравали церковні інституції, не залишались сталими ні в часі, ні в просторі: певну специфіку мав не лише кожний історичний момент, але й кожен реґіон. Така специфіка визначалась вельми широким спектром факторів, починаючи від історичних традицій і завершуючи загальною геополітичною ситуацією. У цьому плані не є виключенням і південноукраїнський край.

Стосовно історії православ’я на півдні України в історіографії довгий час панували (а в деяких аспектах і продовжують панувати) чисельні кліше, далеко не всі з яких адекватно відбивають реальність. Зокрема з XVIII ст. спочатку в політичних колах, а згодом і в офіційній історіографії набула розвитку теза про те, що православ’я на землі Південної України по-справжньому прийшло лише після ліквідації Вольностей Війська Запорозького, а до того воно знаходилось тут чи не в зародковому стані. Тим самим підкреслювалась цивілізаторська роль, яку відіграли “атакування” Січі і Маніфест від 3 серпня 1775 р. про ліквідацію запорозького козацтва. Давню історіографічну традицію має сприйняття південного краю як конгломерату різних етносів та релігійних конфесій. Причому із акцентом на перебування тут католиків, протестантів, іудеїв, мусульман. Дарма, що цілий ряд етносів був представлений лише кількома сотнями осіб. Певною історіографічною традицією стало твердження про специфічність, а то й унікальність деяких аспектів розвитку півдня України, і, зокрема, церкви в реґіоні, так само як і про використання Півдня як своєрідного полігону для експериментів, які проводились можновладцями імперії. Такі твердження мають підстави. Але дуже часто відповідні тези абсолютизуються, приймаються апріорно, або застосовуються без застережень. З іншого боку, цілий ряд дослідників взагалі відмовляє південному краю пост-запорозьких часів у будь-якій специфічності, розглядаючи його як ординарний елемент єдиної, централізованої, такої, що не допускала ніяких ухилів, державної системи Російської імперії.

Втім, при всій різноманітності підходів і неоднозначності оцінок чи не всі дослідники одностайні в тому, що 1775 р. став одним із етапних в історії Південної України, зокрема, православної церкви. Рубіжними, знаковими сприймаються вже згаданий Маніфест від 3 серпня та іменний указ від 9 вересня того року. Саме останнім документом передбачались трансформації церковно-адміністративного устрою, пов’язані із об’єднанням південноукраїнських земель під зверхністю одного єпархіального архієрея.

У 1775 р. для Південної України дійсно розпочався якісно новий етап. Зокрема в плані уніфікації політичного, господарського, військового, релігійного устрою реґіону до устрою загальноімперського. Саме впродовж перших семи років після ліквідації Вольностей Війська Запорозького устрій Півдня зазнав значних трансформацій, які диктувались інтересами Петербурга і мали перетворити край на міцний плацдарм для реалізації геополітичних планів імперського центру. У цьому контексті розбудова православної церкви стала важливою складовою таких трансформацій.

У світлі сказаного цілком очевидно, що вивчення історії православ’я в південному краї в період після ліквідації Нової Січі є надзвичайно важливим для розуміння не лише тих процесів, що мали місце в інших аспектах розвитку Південної України 1775 – 1781 рр., але й подальшої церковної історії Півдня.

На заваді таким студіям тривалий час стояло традиційне уявлення про недостатність джерельної бази. Єпископ Катеринославський і Таганрозький Феодосій (Макаревський), робота якого “Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII століття” і до сьогодні вважається найкапітальнішим виданням, у якому систематизовано інформацію про православну церкву на півдні України після ліквідації Вольностей Війська Запорозького, розпочав свою розвідку зауваженням, що “У теперішній час скласти докладний, повний і систематичний, цілісний і стрункий історико-статистичний опис Катеринославської єпархії уявляється справою надзвичайно важкою; а розкрити і описати єпархію в первісних її межах рішуче неможливо” [Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII століття. — Дніпропетровськ: ВАТ “Дніпрокнига”, 2000. — С. 109.]. Підставами для такого висновку єпископом було названо знищення багатьох документів під час перевезень консисторського архіву, передачу справ із Катеринослава до інших єпархіальних центрів, розкрадання паперів “любителями російської старовини”. Зазначимо, що це писала людина, посадове становище якої давало можливість без перешкод користуватись не лише архівом консисторії, паперами архієрейського будинку та Самарського монастиря, але й матеріалами, які надавало парафіяльне духовенство.

У розвідках А. Скальковського, Гавриїла (Розанова), М. Неводчикова, Феодосія (Макаревського), В. Біднова, інших авторів, праці яких тією чи іншою мірою стосуються південноукраїнського реґіону останньої чверті XVIII ст., у більшості випадків подано яскраві, але фраґментарні сюжети з історії церкви 1775 – 1781 рр. Основою для їх написання стали переважно матеріали консисторії, Самарського монастиря, Полтавської (Катеринославської) семінарії. Час не пощадив переважної більшості тих, далеко не повних, комплексів документів, що були використані дослідниками ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема в роки німецької окупації загинули тисячі справ фондів Слов’янської та Херсонської єпархії, Катеринославської духовної консисторії, Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря, окремих духовних правлінь та церков, що зберігались у Дніпропетровському архіві. Про масштаби втрат можемо судити за описами втрачених справ у фонді Катеринославської губернської архівної комісії (ДАДО, Ф. Р. 1684).

З одного боку, з огляду на лакуни в комплексах архівних документів, сюжети, що містяться в працях авторів ХІХ – початку ХХ ст., становлять неабияку цінність для реконструкції церковного устрою Південної України. Але, разом із тим, через стале уявлення про нібито майже повну відсутність документів з релігійної історії південноукраїнського реґіону 1775 – 1781 рр. в архівних та музейних зібраннях, дані, наведені в роботах ХІХ – початку ХХ ст., стали основними, а в ряді випадків і єдиними, джерелами для наступних генерацій дослідників, які звертались до історії православ’я на Півдні в перші роки існування Слов’янської та Херсонської єпархії. Як наслідок, спостерігається тиражування численних фактологічних помилок, які у свою чергу продукують некоректні концептуальні положення, зокрема щодо світоглядних імперативів. Ще один наслідок — зосередження на більш пізніх і джерельно значно репрезентованіших часах, ніж остання чверть XVIII ст.

Тож постала необхідність проведення суцільної евристичної роботи в архівних та музейних зібраннях, де потенційно могли б зберегтися відповідні документи, здійснення спроби створити узагальнююче археографічне видання щодо православної церкви на півдні України червня 1775 – грудня 1781 рр. і на основі реконструкції фактів створити історичний позитив, залишаючи основу для створення історичного наративу.

Серед комплексів проблем, які потребують особливої уваги, слід назвати, передусім, історичні умови розвитку православної церкви на півдні України. Адже остання, будучи тісно взаємопов’язаною і зі світськими державними інституціями, і з парафіянами, з одного боку, відчувала на собі всі ті процеси, які відбувались у політичному, економічному, соціальному, культурному житті держави та реґіону, а з іншого, — сама в тій чи іншій мірі була учасницею цих процесів. Потребують аналізу і реконструкції ті зміни, що відбувались у характері взаємин центральної світської та духовної влади; місце, яке відводилось духовному відомству і державній структурі; геополітичні проекти Петербурга і роль, яку повинна була відігравати у їх реалізації Південна Україна; трансформації, що мали місце в адміністративно-територіальному устрої, системі управління південного краю; доля запорозької спадщини після ліквідації Вольностей; колонізаційні процеси тощо. Особливу увагу слід приділити переселенню до південного реґіону кримських греків, оскільки з цим прямо пов’язане влаштування окремої єпархії.

Окремим уявляється комплекс питань, пов’язаний із розбудовою єпархіальної влади. Зокрема має бути дослідженою система підпорядкування південноукраїнських земель до підписання іменного указу від 9 вересня 1775 р., структура управління, що діяла в період між підписанням цього документа і початком функціонування консисторії в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. Слід проаналізувати мотивацію рішень про запровадження Слов’янської та Херсонської єпархії і призначення на місце її архієрея Євгенія (Булгаріса), а пізніше — Никифора (Феотокі). Є потреба простежити хід підготовки до відкриття органів влади Слов’янської та Херсонської єпархії, розбудову мережі духовних правлінь і роль у цьому духовної та світської влади; визначити принципи діяльності, фінансування та кадрового забезпечення вертикалі органів єпархіального управління (починаючи від духовних закажчиків і завершуючи консисторію та єпархіальним архієреєм). Необхідно простежити долю органів духовної влади, що діяли в реґіоні до створення Слов’янської та Херсонської єпархії. Спеціальної уваги вимагають діяльність митрополита Ігнатія, підготовка до облаштування Готфійської і Кафійської єпархії та її діяльність, пов’язані з цим нереалізовані плани початку 70-х рр. XVIII ст. щодо запровадження нової єпархії в Азові, до якої можна було приписати Таганрог, фортеці Нової Дніпровської Лінії і кримські православні церкви.

Важливим є дослідження змін мережі православних церков. Слід встановити кількість релігійних споруд, які існували тут до облаштування архієрейської кафедри в Полтаві; простежити влаштування нових споруд, перенесення, закриття та знищення храмів, “легалізацію” вже діючих церков єпархіальною владою, передачу споруд до складу інших єпархій, і, навпаки, включення храмів до складу єпархії Слов’янської та Херсонської. Мають бути розглянуті зміни у процедурі отримання дозволу на внесення змін до церковної мережі, пов’язані із місцем, що відводилось Південній Україні в планах Петербурга; фінансування будівництва; архітектурні особливості храмів реґіону, їхнє забезпечення необхідним церковним майном. Слід звернути увагу і на те, в чиє ім’я зводились храми. Окремо має бути розглянута специфіка влаштування релігійних споруд у Готфійській та Кафійській єпархії.

Спеціального вивчення вимагають монастирі та чорне духовенство. Таке дослідження має включати розгляд мережі обителей Слов’янської та Херсонської єпархії; дій єпархіального керівництва, спрямованих на її розширення; розмірів монастирської власності та заходів монастирського керівництва в господарській сфері; встановлення кількості чернецтва на півдні України, принципів його поповнення; дослідження діяльності чернецтва поза межами монастирів, їхніх взаємин із мирянами; специфіки, яку мав реґіон у зв’язку з особливим порядком допуску до нього іноземного чернецтва.

Потребує дослідження і стан білого духовенства. Необхідно визначити кількісний стан священно- та церковнослужителів у південному краї; проаналізувати дію на Півдні системи контролю за змінами чисельності білого духовенства, стан поширеності таких притаманних загальноімперській системі тенденцій, як посилення замкненості духовного відомства, обмеження виборного начала при займанні місць при парафіях і допуску світських осіб до отримання сану, поширення спадковості передачі місць у причтах. Доцільно реконструювати процедури, пов’язані із призначенням, переміщенням та звільненням духовенства, зрозуміти заходи, які застосовувались єпархіальною владою та Петербургом для заповнення вакантних місць за умов нестачі священно- та церковнослужителів у деяких частинах реґіону, в тому числі і в населених пунктах, де осіли православні іноземні переселенці. Необхідно визначити специфіку статусу духовенства, яке задовольняло релігійні потреби військових, вивчити систему фінансування священно- та церковнослужителів, характер змін складу духовенства Готфійської та Кафійської єпархії.

Важливе значення має дослідження функцій духовенства в контексті взаємин із парафіянами та державою. Слід розглянути використання світською владою права коригувати і доповнювати канонічне церковне регулювання обов’язків духовних осіб; функції, які покладались на духовенство як світським, так і церковним керівництвом, особливості здійснення таїнств та обрядів, ставлення до них парафіян. Доцільно звернути увагу на діяльність духовного суду, на проблеми, пов’язані з духовною освітою, взаєминами православних із адептами інших сповідань.

Кращому розумінню трансформацій, що відбувались у православній церкві на півдні України в 1775 – 1781 рр., має допомогти їхній розгляд на тлі загальних процесів, які мали місце в релігійному житті Російської імперії в цілому, звернення до подій історії південного краю другої третини XVIII – середини ХІХ ст.

* * *

Видання продовжує серійну публікацію “Джерела з історії Південної України”, яку здійснює Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького, Запорізьке відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України та Запорізька філія Східного інституту українознавства ім. Ковальських. Воно є результатом багаторічної евристичної роботи.

З метою виявлення матеріалів, які стосуються православної церкви на півдні України 1775 – 1781 рр., проведено евристичну роботу в 29 архівних і музейних установах: AGAD, АСПбІІ РАН, БМК, ВРіЦВ ХОУНБ, ВР РНБ, ДААРК, ДАДонО, ДАДО, ДАЗО, ДАМО, ДАмС, ДАОО, ДАПО, ДАХО, ДІМ, ДКМ, ЗКМ, ІР НБУ, МелКМ, МКМ, НЗХ, НКМ, РДА ВМФ, РДАДА, РДВІА, РДІА, РВ ІРЛІ РАН, ХКМ, ЦДІАК України.

Виявлені документи склали основу цього видання.

Публікація містить 362 документи червня 1775 – грудня 1781 рр., з них 89 ДАДО, 64 ДАОО, 45 РДІА, 15 РДАДА, 12 ІР НБУ, 12 ДАХО, 12 НКМ, 8 ДАПО, 6 ДІМ, 5 ДААРК, 2 ЦДІАК України, 1 РДВІА, 1 АСПбІІ РАН. Решта 90 документів являє собою републікацію.

Не увійшли до публікації, але використані при розгляді історії православної церкви на півдні України після ліквідації Вольностей Війська Запорозького документи, які були створені пізніше 1781 р.

Серед опублікованих документів представлені: Жалувана грамота; 93 укази (з них 2 іменні, 14 губернських канцелярій, ханський, 25 синодальні, 50 консисторські, відкритий указ на володіння маєтностями); 5 “благословительних грамот” єпархіальних архієреїв (1 — на закладення, 4 — на освячення церков); ставлена грамота; 11 ухвал (1 — єпархіального архієрея, 8 — консисторії, 2 — духовних правлінь); 22 ордери (з них 7 генерал-губернаторів, 1 — губернатора, 12 — духовних правлінь, 2 — закажчиків); наказ духовного правління; наставлення (губернського товариша); 2 оголошення волі імператриці про призначення на посаду єпархіального архієрея і 2 відповіді на такі оголошення; 4 виписки із журналів (по 2 синодських і консисторських); 4 довідки (1 від коменданта, 1 — Синоду, 2 — консисторії); 47 рапортів (з них один від генерал-поручика, 8 від губернаторів, 2 — губернських канцелярій, 1 — губернського товариша, 2 — провінційної канцелярії, 2 — межовиків, 3 — єпархіальних архієреїв, 21 — духовних правлінь, 1 — закажчика, 6 — священиків); 46 донесень (1 від генерал-губернатора, 1 — губернатора, 1 — виконуючого обов’язки головного командира Азовської флотилії й Таганрозького порту, 1 — козловського начальника, 2 — поміщиків, 7 — парафіян, 5 — єпархіального архієрея, 1 — архімандрита, 10 — духовних правлінь, 1 — ієромонаха, по 2 — закажчика та протопопа, 11 — парафіяльних священиків, 1 — кандидата на отримання сану); 15 листів (по одному — генерал-губернатора, губернатора, 2 — генерал-поручиків, по одному — генерал-майора, полковника, земського комісара, 2 — поміщиків, 1 — селянина, 1 — старообрядця, 3 — єпархіального архієрея, 1 — архімандрита); послання (єпархіального архієрея старообрядцям); писання єпархіального архієрея; 8 повідомлень (1 — від генерал-губернатора, 2 — губернатора, 1 —генерал-цейхмейстера, 3 — окружних правлінь, 1 — духовного правління), 1 відання Сенату; 2 промеморії (губернської канцелярії та провінційної канцелярії); 2 доповіді консисторії; 2 думки (консисторії та духовного правління); 2 пропозиції (губернатора та духовного правління); 7 підписок (по 3 — парафіян і осіб, обвинувачених у незаконних шлюбних стосунках, 1 — священика); “чолобитна” на ім’я імператриці; 2 “заручних прохання” парафіян; прохання поміщика; зобов’язання священика та парафіян; 5 свідоцтв (від правителя намісництва, губернської канцелярії, писаря, консисторії, священика з парафіянами); свідчення та підписка священика; сказка про відсутність перешкод для вінчання; 3 атестати, видані священику; 2 білети, один письмовий вид на проїзд; 16 відомостей; 2 списки (грецьких населених пунктів та осіб, які підлягають допиту); витяг із прибуткової книги духовного правління; 2 регістри (витрат на албанських митрополитів та грошових прибутків); 8 реєстрів (6 — церковного майна, 1 — отриманих та виданих священиком грошей, 1 — втікачів); витяг зі сповідного розпису; вірчий лист і одне засвідчення вірчого листа; 17 допитів; екстракт зі справи; 7 описів (4 — церковного майна, 2 — вирішених справ консисторії, 1 — справи про влаштування релігійної споруди); 3 межові книги; розпис змін у розподілі церков.

Щодо походження опублікованих матеріалів, то 3 документи вийшли від імператриці, 1 — Сенату, 9 — Г. Потьомкіна, 1 — П. Рум’янцева, 13 — В. Черткова, 2 — М. Муромцева, 1 — М. Язикова, 1 — правителя намісництва Д. Норова, 11 — Азовської губернської канцелярії, 10 — Новоросійської губернської канцелярії, 2 — Слов’янської провінційної канцелярії, 1 — Катерининської провінційної канцелярії, 2 — О. Суворова, 2 — генерал-цейхмейстера І. Ганнібала, 1 — генерал-майора Г. Дебальмена та генерального писаря В. Тінякова, 1 — генерал-майора Барзова, 1 — хана Шагін-Гірея, 1 — козловського начальника Капіджи-баші Ахмет-агі, 1 — губернського товариша Г. Герсеванова, 1 — губернського товариша Л. Алексєєва, 1 — виконуючого обов’язки головного командира Азовської флотилії й Таганрозького порту П. Каслівцева, 2 — Протовчанського окружного правління, 1 — Ново- та Маловодолазького правління, 1 — коменданта А. Карпова, 1 — полковника В. Зверова, 1 — полковника О. Мартинова, 1 — полковника Я. Лібголта, 1 — полковника Одоєвського, 1 — земського комісара О. Александрова, 1 — межовика С. Іванова, 1 — писаря Ф. Беланова, 3 — поміщика М. Висоцького, 1 — поміщиці А. де Брецинової, 1 — поміщика П. Скаржинського, 5 — від громад, 1 — У. Гончаренко, 2 — М. Котлярева, 1 — С. Гайдарки, 1 — В. Сіноліциної, 1 — І. Пересечанського.

31 документ вийшов від Синоду, 2 — митрополита Ігнатія, 9 — архієпископа Євгенія (Булгаріса), 10 — архієпископа Никифора (Феотокі), 1 — єпископа Іова, 56 — Слов’янської, 13 — Переяславської, 5 — Київської, 2 — Білгородської, 1 — Воронезької духовних консисторій, 2 — архімандрита Гавриїла з братією Києво-Межигірського монастиря, 1 — архімандрита Володимира (Сокальського), 17 — Катерининського, 11 — Самарського, 10 — Єлизаветградського, 8 — Слов’янського, 2 — Старокодацького, 2 — Павлівського, 2 — Новомиргородського, 1 — Крюківського, 1 — Бахмутського, 1 — Катеринославського духовних правлінь, 3 — протопопа Ф. Фомича, 2 — протопопа П. Базилевича, 1 — протопопа Ф. Тисаревського (Писаревського), 1 — ієромонаха Ієремії, 3 — закажчика Д. Варвинського, 2 — закажчика В. Ілліча, 4 — священика І. Гамалеї з парафіянами, 1 — священика Д. Смолодовича з парафіянами, 1 — священика Т. Бібікова з парафіянами, 1 — священика І. Александрова з парафіянами, 1 — священиків І. Сороки та В. Лисякова, 1 — священика І. Росенського з дияконом М. Ставицьким, 1 — священика І. Саламацького з дияконом К. Дубиною, 2 — священика А. Кедровського, 2 — священика П. Терлецького (з них 1 складено зі священиком В. Яковенковим), по 1 — священиків М. Богуцького, Я. Соколовського, І. Шамраєва, Ф. Михайловського, І. Ковалевського, В. Башинського, В. Левецького, А. Каленовського, Т. Мізюкевича, К. Віхневича, М. Кіпріянова, Д. Триполита, І. Назарієва, 1 — аколіта О. Марченка.

При публікації документи розміщені в чотирьох розділах: “Система управління та церковно-адміністративний устрій”, “Церковна та монастирська власність. Зведення релігійних споруд”, “Призначення, переміщення та утримання духовних осіб”, “Функції духовенства. Духовний суд”. Віднесення документу до того чи іншого розділу є умовним: цілий ряд матеріалів містить інформацію, яка відповідає тематиці одразу кількох розділів.

Перший розділ включає 56 документів вересня 1775 – жовтня 1780 рр., більшість з яких стосуються формування органів єпархіальної влади та організації їхньої діяльності, визначення територіальних меж і складу Слов’янської та Херсонської і Готфійської та Кафійської єпархій. Зокрема вперше публікуються відомості із переліком церков, монастирів, духовних правлінь, священно- та церковнослужителів, ченців, які увійшли до складу Слов’янської та Херсонської єпархії при її формуванні. Опубліковано 31 документ РДІА, 8 ДАДО, 2 РДАДА, 2 ДАОО, 1 РДВІА, 1 ІР НБУ, 1 ДІМ, 1 ДАПО. Крім того, в розділі представлено 9 републікацій: 4 видання М. Дубровіна “Приєднання Криму до Росії. Рескрипти, листи, реляції і донесення”, по 2 — Повного зібрання постанов і розпоряджень по відомству православного сповідання Російської імперії та Повного зібрання законів Російської імперії, 1 — “До історії Степової України” Д. Яворницького.

До другого розділу увійшли 107 документів червня 1775 – грудня 1781 рр., які містять переважно інформацію про монастирське та церковне рухоме і нерухоме майно, відмежування землі, влаштування, перенесення, відновлення функціонування релігійних споруд. На особливу увагу заслуговує повний опис речей колишньої січової Покровської церкви, складений Слов’янським духовним правлінням, який публікується вперше. Серед опублікованих — 22 документи ДАДО, 14 ДАОО, 12 РДІА, 12 ДАХО, 8 ІР НБУ, 4 РДАДА, 2 ДАПО. Решта документів є републікацією: 11 — з видання “До історії Степової України” Д. Яворницького, 9 — “Про будівництво в 1773 – 1775 рр. дерев’яної Преображенської церкви в містечку Аджамці…” В. Машукова, 5 — “Матеріалів для історії церковного устрою на Запорожжі…” В. Біднова, 3 — “Самарського, Катеринославської єпархії, Пустинно-Миколаївського монастиря” Феодосія (Макаревського), по 1 — Повного зібрання постанов і розпоряджень по відомству православного сповідання Російської імперії, “Паперів князя Григорія Олександровича Потьомкіна–Таврійського” М. Дубровіна, “Матеріалів для історії колонізації колишніх Запорозьких володінь” В. Біднова, “Літопису Вознесінської церкви села Петрова” Манжелея, “До історії управління Новоросії князем Г.О. Потьомкіним. Ордери 1775 і 1776 року” О. Богуміла.

Третій розділ містить 100 документів липня 1775 – жовтня 1781 рр., які стосуються, головним чином, призначення, переміщення та усунення представників білого та чорного духовенства, отримання сану світськими особами, матеріального утримання чернецтва, священно- та церковнослужителів, розподілу парафіяльних дворів. Публікуються 38 документів ДАОО, 25 ДАДО, 4 ДІМ, 4 РДАДА, 2 ІР НБУ, 2 ДАПО, 2 ЦДІАК України. Републіковано 11 документів видання “До історії Степової України” Д. Яворницького, 4 — Повного зібрання постанов і розпоряджень по відомству православного сповідання Російської імперії, 4 — “До історії колишніх запорозьких старшин і козаків”, 3 — “Матеріалів для історії церковного устрою на Запорожжі…”, 1 — ”Матеріалів для історії колонізації колишніх Запорозьких володінь” В. Біднова.

До четвертого розділу включено 99 документів червня 1775 – грудня 1781 рр. щодо виконання ченцями, священно- та церковнослужителями своїх обов’язків і пов’язаних із цим взаємин світської та духовної влади, духовенства та парафіян. У цьому розділі, зокрема, вміщені матеріали, які стосуються духовного суду, освіти, взаємин православного духовенства із адептами інших конфесій. Опубліковано 34 документи ДАДО, 12 НКМ, 10 ДАОО, 5 РДАДА, 5 ДААРК, 3 ДАПО, 2 РДІА, 1 ДІМ, 1 АСПбІІ РАН, 1 ІР НБУ. Крім того, републіковано 15 документів видання “До історії Степової України” Д. Яворницького, 3 — Повного зібрання постанов і розпоряджень по відомству православного сповідання Російської імперії, 3 — “До історії колишніх запорозьких старшин і козаків”, 1 — “Матеріалів для історії церковного устрою на Запорожжі…”, 1 — “Двох листів архієпископа Никифора Феотокі до Єлизаветградського протоієрея Димитрія Смолодовича” В. Біднова, 1 — “З церковного літопису” Я. Новицького, 1 — “Церковно-історичного начерку заснування в Херсоні вікаріату і його життєдіяльності”.

Матеріали розміщені за тематично-хронологічним принципом. У межах кожного розділу документи, які входять до одних архівних справ або є фраґментами колись єдиних комплексів, подано переважно окремими блоками. Оскільки більшість справ формувались за предметно-тематичною ознакою, а в разі необхідності за номінально-хронологічною, і комплекс вхідних і вихідних документів відклався у тій послідовності, в якій вони надходили або створювались, публікація за таким принципом дозволяє зберегти динаміку розвитку питання. Тому номінально-хронологічне розміщення матеріалів дотримується не суворо.

Кожен документ забезпечено заголовком і йому присвоєно порядковий номер: нумерація застосована наскрізна. У легенді, вміщеній після тексту документа, вказано назву архіву, номери фонду, опису, справи та аркушів. У разі, коли архівний документ уже публікувався, після легенди про це робиться примітка. Якщо подається републікація — наводиться бібліографічне посилання.

Документи подані мовою оригіналу. Скорочення під титлами розкриті. Виносні літери і буквосполучення внесені у рядок. Збережено написання чисел і дат словами. Явні описки писарів виправлені, інші наведені без змін, і роз’яснення стосовно них подані в “Коментарях”. Наявність виправлених літер, підчисток та інше, оскільки їх значна кількість, не оговорюється, крім випадків, коли це вплинуло на зміст документа. Старі кириличні літери “і”, “ѣ”, “ѳ” замінені відповідно літерами “и”, “е” та “ф”. Твердий знак наприкінці слів опущено.

Закінчення аркушів позначено двома косими рисками (//) в середині тексту.

Розшифровані слова та фрагменти слів беруться в квадратні дужки. Пошкодження тексту та непрочитані в тексті слова позначені трьома крапками в квадратних дужках. У посторінкових примітках при цьому зазначається, що частина тексту пошкоджена, або скільки саме слів не прочитано. При републікації документів помітки, зроблені в них (три крапки, знак питання, розшифровані і подані в дужках слова тощо), виносяться у посторінкові примітки. При наведенні витягів із документів випущені фрагменти позначаються трьома крапками. Непрочитані підписи позначаються квадратними дужками, в яких курсивом написане слово “підпис”. Пунктуація наближена до норм сучасного правопису.

Науково-довідковий матеріал видання містить коментарі, словник застарілих та рідковживаних слів, іменний та географічний покажчики, хронологічний перелік документів.

Упорядник висловлює щиру вдячність за допомогу у здійсненні наукових студій професорам А. Бойку, Ю. Мицику, Г. Швидько, доктору історичних наук В. Брехуненку, ректору БДПУ В. Крижку, всім викладачам та співробітникам кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін ЗДУ, і в першу чергу В. Константіновій, доценту В. Мільчеву, Н. Суревій, С. Білівненку; співробітникам AGAD, АСПбІІ РАН, БМК, ВРіЦВ ХОУНБ, ВР РНБ, ДААРК, ДАДонО, ДАДО, ДАЗО, ДАМО, ДАмС, ДАОО, ДАПО, ДАХО, ДІМ, ДКМ, ЗКМ, ІР НБУ, МелКМ, МКМ, НЗХ, НКМ, РДА ВМФ, РДАДА, РДВІА, РДІА, РВ ІРЛІ РАН, ХКМ, ЦДІАК України, в першу чергу С. Абросимовій, І. Анцишкіну, В. Баранюк, Т. Волковій, О. Сороці, О. Стукаловій, М. Шульженко, які сприяли проведенню евристичної роботи, родині та всім тим, хто допомагав у підготовці даного видання.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2211

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.