Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

Бердянськi педагогiчнi курси
та педагогiчний технiкум

Матерiали

«М. Бердянське та його околиці»

Етнографічні матер’яли

Етнографічний матер’ял, що подається нижче, зібраний мною під час виносного конденсованого педпрактикуму та зимової перерви в двох селах: Ново-Олексіївці та Борисівці Нагайського району Мелітопільської округи, що тяжать економічно до м. Бердянського (кол. Бердянський повіт).

Село Ново-Олексіївка (татарська назва Резкитли) знаходиться біля річки Лозоватки за 18 верстов від Озівського моря. Село вкраїнське. До цього часу в селян збереглася стара вкраїнська одіж: у жінок вишиті полотняні сорочки, у чоловіків – чумарки, полотняні штани. Головне заняття – хліборобство; майже кожен селянин сіє коноплі, з яких прядуть на полотно нитки та на ковдри для ліжок, за що з сусідських сел кажуть: «Конопляні олексіївці». Порівнюючи з іншими селами, Ново-Олексіївка зараз село заможненьке, в селі є декілька тракторів, паровий млин.

Декілька пісень записано зі слів однієї баби (78 років), «Коврижки», як її звуть селяни. Пригадую, знайшов я бабу Коврижку в невеличкій, критій соломою хатинці аж на краю села. Зайшов у кімнату, поздоровкався. Баба сиділа за прядкою й пряла; розказав, за якою справою.

«Що ж, позабувала я майже всі пісні», – каже баба – «а, проте, приходьте вечером під вікно, я заспіваю, і ви запишете». Я відповів, що так не зможу записати, і прохав її, аби зараз проказала. Баба врешті погодилася й почала проказувати. В одній пісні, коли дійшли до місця «На третюю неділю став он думать і гадать» баба якось боязко спитала:

«А тут цар, – хто його знає, як воно». Пояснив, що це нічого. Погодилась. Записав ще дві. Коли прощався, прохала ще заходити: […] [366]

(чол. 30) за нею, за ломаки та на пристава. Насилу пристав вирвався. Через два дні приїжджає з перев’язаним обличчям пристав з інгушами й забирає всіх баб до холодної. Три місяці відсиділи; церкву так і збудовано на Попівці. З того часу й пішла війна.

В селі є паровий млин, 25 років тому збудований німцем Шолем.

Пісні записані від одної баби, Поледвихи (80 років), так її звуть в більшості на селі, а справжнє прізвище її Лукина Ахтирська.

Жалілась мені: «Двох синів убито в германську війну, а трьох поранено».

Живе зараз у старшого сина, часто ходить до театру сельбуду, «де приставляють», як вона сама казала: «Мені дуже подобається в сельбуді, все молодь, і сама помолодішаю».

При записуванні всіх пісень фіксувались особливості місцевої говірки. Деякі з цих пісень давно записані й відомі на Київщині, але їх подається тут, бо вони все ж мають одмінні варіянти й мовні особливості.

Гавр. Кардаш

Весна 1927 р.

________________________

1. ПАН ЛЕБЕДЕНКО (зараз уже не співають)

Та ой жив же пан Лебеденко

Сім год з козаками,

Та назвав же пан Лебеденко

Всіх козаків дураками.

Та-й поїхав а пан Лебеденко

У млин за мукою,

Зострічають а три гайдамаки

В темному лісі над рікою.

– «Здоров, здоров, а пан Лебеденко,

Здоров ще й з рукою.

Ми з тобою пили й гуляли,

Одну добич брали!»

Та ой став же пан Лебеденко

Од їх утікати.

За ним, за ним а три гайдамаки

Стали пана доганяти.

Тай догнали на калиновому мості:

– «Та ой зви ж ти, а пан Лебеденко, тепер нас у гості!»

– «Ой чим же вас, милеє братья, буду шанувати?

Як уроде Лебедиха сина, буду вас у куми брати».

– «Давай, давай, а пан Лебеденко, коня вороного!»

– «Не дам, не дам ви, милеє братья,

Хотя вас тут і много!»

– «Давай, давай, а пан Лебеденко, за гриву кобилу!»

– «Не дам, не дам, ви милеє братья,

Хоть я сам тут загину!»

– «Давай, давай, а пан Лебеденко, новеє сідельце!»

– «Не дам, не дам, ви милеє братья,

Хоть вибийте й серце!»

Взяли, взяли пана Лебеденка

На три штихи в гору,

Та вдарили пана Лебеденка

Об пень головою:

– «Оце-ж тобі, пане Лебеденко,

Оце-ж тобі за теє,

Ми з тобою пили й гуляли,

Одну добич брали.»

Взяли, взяли пана Лебеденка

На біле ряденце,

Та виняли в пана Лебеденка

Кривавеє серце.

Тай понесли пана Лебеденка

У темні лісочки,

Зхоронили пана Лебеденка

На жовті пісочки.

С. Ново-Олексіївка. Баба Коврижка

2.

Заслаб чумак, заслаб бурлак, сам слабой лижить,

Ой, ніхто ж його та й не спитає, що в його болить.

Болять ручки, болять ножки, болить голова.

Ой, горе тому Грицьку-чумаченьку, що роду нима.

Тільки роду, во-й да-й тільки роду, що товариш його.

– Товариш ти мой, родной брат, ни кидай мене.

Бери воли, ярма і занози та поховай мене.

У городі у Варшаві ударили в дзвін,

То ж во тому Грицьку-чумаченьку, по його душі.

Ой у городі во-й да-й у Варшаві ударили в два.

То ж по тому Грицьку-чумаченьку, що роду нима.

[…] [367] роду во-й да-й тільки роду, що товариш його.

С. Борисівка. Л. Охтирська

3.

А в тій дівчонки мачуха лиха,

Посилає дівчонку до броду по воду

Та ще й приказала,

Щоб повні відра набрала,

Ні з ким ни стояла

Та й ни розмовляла.

Не вспіла дівчонка на берег вступити,

А десь узялося з-загори три вовка

Й узяли дівчонку під білії боки,

Понесли дівчонку у яри глибокі.

Один вовчик каже: «Міні білі ручки!»

Другий вовчик каже: «Міні білі груди!»

Третій вовчик каже: «Міні уся буде.»

А десь узялася ой на небі хмара,

Відтіль вилітає голубоньків пара.

Ой, ви, голуб’ятка,

Политіть до батька,

Нихай мене батько в полі ни шукає,

А рідная ненька хай ни дожидає,

Бо вже мене молодої

На світі нимає.

С. Борисівка. Л. Охтирська

4.

Ой, ви, мухи, ви, комарики мої,

Ой, за што про што ви кусаєте мене?

Ой, от кусання грудь-головушка болить –

Ой, за што та про што та мене батюшка бранить?

Ой, чи за тії за худії все діла,

Ой, чи за тії за темнії вечера?

Ой, як піду ж я у зелений сад гулять,

Ой, а у тім саду стоїть груша зелена,

А під грушею та стоїть кровать тесова,

Ой, а на тій кроваті лежить перина пухова,

Ой, а на тій перині лежить Маша спочива

І держе на руках мале дитя,

Вона ж його слізоньками облива:

– Ой, через тебе, моє дитя, я й на улицю не вихожу!

Ой, через тебе, моє дитя, ко мнє дєвушки ни йдуть!

Ни слухала я ні неньки, ні отця,

А послухала я та й Ванюшу-подлеця.

С. Борисівка. Л. Охтирська

5.

Зайшло, зайшло сонечко, закотилося,

Ой, нещасная дєвушка народилася:

Куда ни пойдьош, млада, все журять-бранять,

Журять-бранять дєвушку, все плакать велять:

– Поплач, поплач, дєвушка,

По своєму горюшку по великому,

По своєму милому-чорнобривому,

Шовковая да травушка розлягається,

Ванюша в дорожиньку собирається,

А собирається, з своєю любезною все прощається:

– Не забудь мене, прийду я з дороженьки,

Заберу тебе,

Прийду я з далекої повінчаємось,

А не хочеш вінчатися – роспрощаємось.

С. Борисівка. Л. Охтирська

6.

Ой у полі дві тополі,

А третій дуб зелененький –

Помирає на Вкраїні

Славний козак молоденький.

Не так же він помирає,

Як словесно розмовляє:

«Ой, ви, братці, товариші,

Як підете ви додому,

Накажіть ви отцю-ненці,

Ще й рідненькій родинонці,

Нехай їдуть приїжджають,

Свого синочка ховають.»

Як приїхав отець-мати,

Ще й ріднесеньких два брати,

Беруть його повертають

Білим личком на сонечко:

– «Оце-ж тобі, мій синочок,

Своя воленька це робе,

Що не слухав отця-неньки,

Ще й рідної родиноньки.»

– «Ой, велю, мати, не плакати,

Велю музики наймати,

А щоб грали вигравали,

Аж із дому та й до гробу,

Та нехай мене не ховають

А ні попи не дяки,

Нехай мене поховають

Чорноморські козаки.

Попи-дяки все богу молиться,

Чорноморські козаченьки

Горілки напиться

І волі добиться.

С. Ново-Олексіївка. Я. Заєць

Пісня «ОЙ, НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ» в с. Старо-Петрівському на Бердянщині

Пісню «Ой, не ходи, Грицю» в цьому селі найчастіше співають молодиці та чоловіки. Одна молодиця каже: «Це стара пісня, ще коли я була малою, батьки мої співали, а тепер молоді хлопці та дівчата її майже зовсім не співають. Коли вже ми, пристаркуваті, зберемося на весіллі або коли вип’ємо та гуляємо, ото й заспіваємо». Коли ми запитали за цю пісню хлопців, то вони відповіли: «Пхе! Ми таку старовину вже не співаємо, це вже оджіло!»

Молодиці та чоловіки співають «Гриця» за такими словами (зі слів молодиці):

Ой, не ходи, Грицю, на вечірницю,

Бо на вечірниці дівки чарівниці.

Ой, одна дівчина всі чари знала,

Вона того-ж Гриця та й причарувала.

Ой, в неділю рано зіллячко копала,

В понеділок рано зілля полоскала,

А в вівторок рано зіллячко варила,

А в середу рано Гриця напоїла,

А в четвер же рано Гриць померав,

А в п’ятницю рано Гриця поховали,

А в суботу рано Гриця поминали,

А в неділю рано мати дочку била,

На що ж ти, сука, Гриця отруїла?

Ой, мамо, ой, мамо, хай так Гриць не робить,

Коли мене любить, до другой не ходить,

Оце-ж тобі, Гриць, та й усяж-ж наука,

Що дубова дошка, залізна лопата,

Оце-ж тобі, Гриць, вся рідная хата!

Хто й коли цю пісню склав, невідомо їм. Переказів і оповідань, пов’язаних з цією піснею, не знають. Про Марусю Чураївну не чули.

Пісні, що починаються словами «Гей, на Івана, гей, на Купала і т.д.» не співають.

Тіятру в цьому селі півтора роки немає, колись ставили п’єсу «Не ходи, Грицю, на вечорниці», але давно.

За схемою Етногр. Комісії при УАН зі слів старої селянки записали В. і З. Бурцеві

9.VI.1928 р.

Пісня «ОЙ, ТИ, ГРИЦЮ» в с. Ново-Василівці (Кенегез) на Бердянщині

Ой, ти, Грицю, Грицю, ти, славний козаче,

За тобою, Грицю, вся Вкраїна плаче.

Не так Україна, як одна дівчина,

Що тая дівчина та всі чари знала,

Вона того Гриця тай причарувала.

У неділю рано зіллячко копала,

В понеділок рано переполоскала,

У вівторок рано зіллячко варила,

А в середу рано Гриця отруїла,

Прийшов четвер, та вже Гриць помер,

У п’ятницю рано усі дзвони дзвонять,

А в суботу рано Гриця хоронять,

У неділю рано мати дочку била:

– Ой, нащо-ж ти, доню, Гриця отруїла?

– Ой, мамо, ой, мамо, хай Гриць так не робить,

Коли одну любить, до другой не ходить,

Оце йому, мамо, такая заплата,

Із чотирьох дощок темненькая хата.

Співають її охоче дівчата. Була ця пісня широко відома, але зараз її забувають. Хто склав, невідомо. Співав колись місцевий хор, і потім вона розійшлася по всьому селу. Переказів і оповідань, пов’язаних з цією піснею, ніхто не чув і не знає. Про Марію Чураївну теж ніхто нічого не знає. Пісню, що починається «Гей, на Івана» і т.д., не співають, а також і подібних до неї. П’єса «Ой, не ходи, Грицю, на вечорниці» ставилась у 18 – 19 рр. «Просвітою». Прізвища автора не знають. Вистава мала успіх, але чому саме, певно не знають. Кажуть, через те, що гарна та з укр. життя. Ця п’єса належить до улюблених на селі п’єс.

За схемою Етногр. Ком. при УАН зі слів старої селянки 9 листопада 1927 р.

Записала Г. Костенківна

м. Бердянське та його околиці. Природно-економічний та справочний збірник для робітників шкіл, господарчих установ та курортних одвідувачів. Вип. 1-й. – Бердянське, 1928. – С. 56 – 66а.

Примітки

366. У копії одна сторінка відсутня.

367. У копії одне слово не прочитане.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 653

Модифіковано : 12.12.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.