Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

Юне місто

«Юний Бердянськ» в публікаціях «Одеського вісника»

Андрій Піменов

У передмові до даного археографічного видання мусила б міститися, на перший погляд, величезна купа інформації. Фактично створене як літопис Бердянська очима сучасників, кореспондентів «Одеського вісника», це видання сміливо може вважатися найповнішим описом життя нашого міста позаминулого століття. Причиною тому — універсалізм газетних публікацій ХІХ сторіччя як історичного джерела. Чимало публікацій містять панорамний огляд життя міста за «підзвітний період», охоплюючи багато сфер діяльності бердянців. Газета виступала одним з небагатьох джерел відомостей про навколишній світ, тому чи не кожна кореспонденція до неї і була такої великої ємності, що сьогодні не може не втішати істориків.

«Одеський вісник» — ровесник нашого міста. Почавши своє існування у 1827 році як невелика двомовна (російською і французькою мовами) щотижнева газета, під кінець свого існування вона стала, без перебільшення, провідним засобом тогочасних мас-медіа «Південної Росії».

Цікаве пояснення двомовності видання дають тогочасні журналісти: «Ми б в такому разі [російськомовності — А.П.] не задовольнили потреб Новоросійського краю, в якому дуже велика частина читачів російської мови не знає». Видавництво же двох газет за певних технічних причин уявлялося неможливим.

Хто ж був засновником «Одеського вісника»? На сторінках першого номера, що побачив світ 5 січня 1827 року, це не зазначено. Проте відомо, що організаторами газетної справи виступили урядовці при генерал-губернаторі Воронцові: П.І. Брунов (1797 – 1875) — дипломат і літератор; О.І. Левшин — урядовець з особливих доручень, згодом — одеський градоначальник, пізніше — заступник міністра внутрішніх справ; П.Я. Маріні — статський радник. У виданні «вісника» брало участь широке коло спеціалістів з різних галузей, зокрема, археологи П.І. Бларамберг, І.А. Стемпковський, відомий поет Василь Туманський. Політичною частиною газети завідував Брунов, але її загальновизнаною «душею» був Олексій Іраклієвич Левшин. 1828 року, під час виїзду генерал-губернатора за кордон, «Одеський вісник» редагували під патронатом генерал-губернатора журналіст та метеоролог П.Т. Морозов і А.О. Скальковський. Повернувшись до Одеси, Левшин збільшив обсяг газети. Також була проведена робота щодо покращення її зовнішнього вигляду.

Уже з 1827 року «Одеський вісник відзначався широким колом тематики своїх публікацій: на першому місці стояла торгівля, далі — сільське господарство, наука (зокрема, археологія), мистецтво (опера, поезія, театральні вистави). П. І. Бруновим було сформульоване завдання «давати повідомлення про рух торгівлі й у портах на Чорному морі та Азовському, з поясненням, на який саме крам є попит із-за кордону; ознайомлювати наші губернії одну з одною щодо їх продажів і потреб; повідомлення про постанови уряду щодо торгівлі, промисловості та сільського господарства, повідомлення про наслідки археологічних розшукувань по різних місцевостях на степовій Україні».

Динаміка попиту на газету наступних років справді вражаюча:

1827 рік — 500 передплатників; 1828 – 1829 — більше двох тисяч. Пов’язано це насамперед з оперативним поданням інформації про російсько-турецьку кампанію.

На 1830 рік передбачалося публікувати: офіційні повідомлення, метеорологічні спостереження, відомості з археології, нумізматики тощо. Цього ж року був створений спеціальний франкомовний додаток — «Листок» для потреб торгівлі. Проте кількість передплатників зменшилася. Новим головним редактором став М.П. Розберг (1804 – 1874) — письменник, професор російської словесності у Дерптському університеті.

Хоча «вісник» і позиціонувався як видання, передусім призначене для комерсантів, але на той момент усі відомості, пов’язані з будь-якою комерцією, подавалися майже виключно у вигляді таблиць. Спостерігався дуалізм у керуванні газетою: російською частиною завідував Страшков, французькою — Гібаль. До змісту був включений огляд політичних подій, але тільки у вигляді передрукованих відомостей столичних газет.

У 1833 році був суттєво розширений політичний розділ. З’являється новий додаток — «Літературні листки». Наступного року Розберг виїжджає у Дерпт, аби зайняти там свою професорську посаду. За редактора залишається О.Г. Тройницький (1807 – 1871), який і керував «Одеським вісником» у період юних років Бердянська, цебто до 1857 року. Саме під його редагуванням «Одеський вісник» і набув свого «класичного» вигляду. Збільшився формат самої газети, покращилась якість друку, до змісту включалися актуальні проблеми тогочасної Росії та Європи в сукупності з найкращими зразками прози та поезії й цінною інформацією для комерсантів і мореплавців. Тройницький зробив «Одеський вісник» найпопулярнішим читвом усієї «Південної Росії», яке, до того ж, стало виходити спочатку двічі, а з 1853 року — і тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота).

По від’їзді Тройницького з Одеси, граф Строганов, що заступив на керування генерал-губернаторством, призначив на посаду його заступника М. П. Сокальського (1831 – 1871), знаного публіциста, дуже освічену та ерудовану людину. З кінця 1857 року за ініціативою М.П. Пирогова газета переходить під патронат Рішельєвського ліцею (лише на рік). Редактори у цей час — О.І. Георгієвський та О.М. Богдановський. У 1859 році П.П. Сокальський повертається до редагування.

Такою, власне, і є історія «Одеського вісника» в період «юного Бердянська».

Листи з нашого міста і повіту зайняли достойне місце на сторінках найулюбленішої газети «Півдня Росії».

Можемо уявити собі портрет «середньостатистичного» кореспондента з Бердянська: чоловік середніх років, енергійний, зайнятий у сфері торгівлі або дуже тісно пов’язаний з нею, який непогано володіє пером, досвідчений опонент у полеміці (а газетна полеміка тоді була найрозповсюдженішою), фактично — людина нового типу, яка завжди в динаміці. Провінційність міста аж ніяк не заважала місцевому мешканцеві у його справах. Навпаки, вона підштовхувала до ще енергійнішої праці.

Серед кореспондентів «Одеського вісника», безперечно, виділяється В.К. Крижанівський. Ця людина за період 1827 – 1860 років була згадана у «віснику» 23 рази (варіант «В. Кр.» — 22 рази), хоча, безперечно, пік її журналістської діяльності припадає на пізніші часи. Підпис Володимира Серікова («Вл. С.», двічі — «Влад. Серіков», 4 рази — «В. С.») стоїть під 22 статтями. Цих кореспондентів на даному етапі можемо визнати провідними за кількістю інформації, яку вони постачали до газети. Інші кореспонденти писали менше, зокрема, М. Бухтєєв — 3 рази, А. Комарницький — 2 рази, М. Митрович, Г. Герсеванов та Г. Калері — по 1 разу.

Публікації бердянців читалися не лише з суто комерційного інтересу, але й з інтересу пізнавального. Одеський міщанин, наприклад, міг подивитися на своєрідну міні-копію Одеси, так би мовити, очима спостерігача. Мешканець Ростова чи Таганрога міг подивитися на Бердянськ очима прямого конкурента, який пильно стежить за будь-якими діями суперника.

Врешті-решт, не будемо забувати про величезність території, що охоплювалася назвою «Південний край Росії». Вона простягалася із заходу на схід від Молдавії до Нижнього Поволжя, і від Катеринослава до Тіфліса – з півночі на південь. Для мешканців цієї гігантської за розмірами області звістки про Бердянськ були певною екзотикою і лише стимулювали до знайомства з цим містом поближче.

Далеко не останню роль відігравав фактор новизни. Людина, дізнавшись про якусь важливу подію, намагається дізнатися про неї якнайбільше. Тим паче, якщо на дворі дев’ятнадцяте сторіччя. Газети іноді доходили і через кілька тижнів, але вже наявність хоч якогось джерела інформації вважалася великим щастям. Тож бердянська кореспонденція через відсутність небердянських читачів не страждала.

Далі варто було б подивитися на наше місто очима його мешканців. Як люди свого часу, вони не могли пройти повз найактуальніших подій зовнішньої політики та не менш важливих моментів політики внутрішньої. Проте більше стурбованості викликало суто міське життя, і це цілком зрозуміло. Саме в цей час починається активна розбудова міста, причому мешканці аж ніяк не гаяли часу і підключилися до полеміки щодо нововведень. Багато користі «Одеський вісник» мав для нашого купецького стану, який з моменту закладення Бердянської пристані був рушійною силою всіх позитивних змін. Недаремно багато з видних суспільних діячів-бердянців були вихідцями саме з купецьких сімей. Чого варте лише згадування міських голів М. Кобозева та І.Хардало. Тож торгове видання мало в нашому місті та повіті чимало прихильників, у місцевій бібліотеці та серед бердянців велася передплата на «Одеський вісник».

Загалом же коло інтересів наших кореспондентів було надзвичайно багатовимірним навіть на погляд сучасного читача. Цікавило все: від тарифів на фрахт у різні куточки світу від нашої гавані до проблем пияцтва і безчинства в місті. Окремим пунктом, червоною лінію через усе ХІХ століття проходить проблема ефективності місцевого самоврядування. Дуже бурхливо дебатувалися усі рішення не лише міського голови, але і його підлеглих. Незмінний інтерес викликали справи судові, які описувалися в усіх подробицях. Багатоманітним було культурне життя, а вдала вистава беззаперечно визнавалася подією тижня. Торгові місця, квоти на них та тарифи у сукупності з тендерами становили нагальну сферу інтересів великої кількості населення Бердянська.

Справи духовні також не оминалися увагою. Чільне місце займали питання побудови храму. Жоден архітектурний аспект у церковному будівництві не залишався без дискусій, відгомін яких можемо знайти на шпальтах «Одеського вісника». Неодноразово описувались урочисті святкування великих православних свят.

Було б неймовірно дивним, якби приморське місто не займалося виловом риби. Цій темі присвячений не один десяток рядків у бердянській кореспонденції «Одеського вісника». Проте на той момент «рибне питання» було далеко не ключовим і не відігравало провідну роль у бердянській економіці.

При цьому основні зусилля тогочасного бердянця були зосереджені на зерні. Експорт, договори по фрахту, будь-які коливання цін, урожайність року, проблеми підвозу хліба в наш порт — ось найголовніші теми більшості публікацій. Порт і зерно дали життя місту. Без них Бердянськ назавжди залишився б одним з тисяч російських повітових містечок. Що сталося завдяки експорту зерна — можемо бачити сьогодні. Сучасники прекрасно розуміли роль торгівлі у своєму житті. Кореспонденти «Одеського вісника», як і переважна більшість бердянців, займалися експортом хліба безпосередньо, або ж знаходилися в комерційних колах, безпосередньо наближених до експорту.

Якщо згадати найпершу публікацію в «Одеському віснику» про Бердянськ від 4 грудня 1827 р., то відразу кидається у вічі беззаперечний факт — жодного слова про місто! Чималенька стаття присвячена лише одному аспекту, а саме: улаштування гавані, гідної для того, щоб слугувати великим проміжним пунктом на шляху південноукраїнського зерна від безпосередніх виробників до портів Західної Європи. Першими державними установами на бердянській землі мали б стати управління порту та митниця, але ніяк не інші.

Другий факт на підкріплення важливості саме хлібного експорту. Майже всі не підписані публікації «Одеського вісника», що починаються із шаблонного «Нам пишуть з Бердянська», у своїй змістовій частині містять переважно цінові дані на хліб або ж інформацію щодо навігації в акваторії Бердянської затоки і вплив цього чинника на експорт з Бердянська та повіту.

Подією номер один у році вважалося відкриття навігації, коли можна було починати відвантаження хліба. Усе літо проходило в нервовому очікуванні нового врожаю. Коли врожай був надто вдалим, поставала величезна проблема підвозу хліба, адже шляхи і влітку були в жахливому стані, а восени, під час піку перевезень, вони перетворювалися на суцільне багно. А коли зерна було мало, криза в економіці не лише Бердянська, а й усього краю, тривала аж до наступної осені.

Але суха мова статистики скаже більше. Про порт за період 1827 – 1860 рр. згадувалося 550 разів, у той час як про церкву — всього 9. Театр за підзвітний період згадувався 3 рази, хліб — 301, зерно — 44 рази відповідно. Торгівля згадується 76 разів, що може слугувати яскравою ілюстрацією її важливості.

Пам’ятаючи про універсальність статей «Одеського вісника» як джерела, можна, проте, навести певні цифри:

про порт та хід навігації відомості містяться у 108 статтях;

про торгівлю — у 112 статтях;

про культуру та суспільне життя — у 29 статтях;

про містобудування — у 13 статтях.

Статистика, подана вище, може бути розсортована за газетними статтями лише умовно. Причина тому — надзвичайна інформаційна ємність кореспонденції. Увесь широкий діапазон бердянських подій особа, що писала листа, примудрялася вміщувати в рамки кількох газетних колонок. Кожна звістка з Бердянська була своєрідною хронікою подій з досить великими за обсягом коментарями автора. Універсалізм чи не кожної такої хроніки пояснювався, з одного боку, особливостями тодішнього епістолярного жанру, з іншого — безумовною необхідністю, адже газета була великою рідкістю. Але компроміс між тогочасними труднощами з періодикою та вимогами вищезазначеного епістолярного жанру вийшов блискучим: бердянець сьогодні може скласти для себе на основі цих публікацій чи не повну картину епохи.

Роль Бердянська, дійсно юного на той час міста, оцінювати важко і легко одночасно. Беззаперечним є його вагомість у торгівлі, менш безсумнівною здається важливість його в інших сферах життя Півдня. Однак, підсумовуючи працю кореспондентів «Одеського вісника», можна сміливо сказати: бачимо народження того Бердянська, який розвинувся у всій його красі у подальші десятиліття. Більше того, про місто як про торговельний центр уже на той момент стало відомо більш ніж широкому загалу мешканців усієї імперії. Навіть відомості зі старших за віком і більших за населенням портів Таганрога та Ростова іноді поступалися на шпальтах місцем свіжим новинам з Бердянська.

Найпершими, звичайно, оцінили Бердянськ мореплавці й торговці. Згодом, з розвитком міста, про його «пряме призначення» не забули, проте для навколишніх міст та містечок Бердянськ став чимось на зразок культурної та економічної столиці. Переоцінка «провінції» пройшла й у Південній Пальмірі. Віднині бердянська кореспонденція неспинно збільшувала свій обсяг, інформативну ємність та завойовувала прихильність все більшої кількості читачів. Як результат — підвищення комерційного інтересу до міста.

Бердянці не залишалися осторонь подій державного масштабу. Оманливе уявлення про тихе провінційне містечко легко розвіюється, якщо згадати події Кримської війни. Супротивники Росії недаремно високо оцінювали стратегічне розташування Бердянської затоки. Російське командування розглядало нашу гавань як важливий пункт на шляху до Кавказу. Активно дискутувалися питання про побудову повноцінної військової гавані на місці нашої пристані.

У внутрішніх справах активність бердянців також була значною. Зокрема, питання правосуддя та юриспруденції детально висвітлювалися в бердянській кореспонденції «Одеського вісника». Нерідко в залі Бердянського повітового суду відбувалися виїзні засідання Таганрозького суду. Усі перипетії судових справ ретельно висвітлювалися на шпальтах преси.

Проблеми юного міста залишалися більш ніж традиційними: нестача коштів у місцевій казні, невирішеність питання якісних шляхів (найперша біда — незамощеність принаймні припортової та центральної частини Бердянська — за період 1827 – 1860 років так і не була вирішена), проблема громадського порядку, часті нарікання на неврегульовану торгівлю спиртним у різних закладах та на недостатній штат поліції (а також на цілковиту бездіяльність штату наявного). Як було зазначено вище, лихоманило ціни на зерно, причому дуже часто. Процвітало «кулацництво» — нелегальна закупка зерна у безпосередніх виробників-селян з подальшою реалізацією. Одним з найгостріших було питання побудови та розподілу нових місць для торгівлі між купецтвом, а також врегулювання квот на вже існуючі місця.

Але незважаючи на всі негаразди, Бердянськ залишався привабливим для нових інвестицій. Свідчення цьому — масове відкриття контор відомих негоціантів краю фактично відразу після завершення робіт по будівництву порту. Бурхливо розвивалася інфраструктура Бердянського і сусідніх повітів. Незважаючи на те, що від заснування наш порт мав право приймати тільки судна каботажного плавання, навігаційні переваги були настільки беззаперечними, що тільки-но перші закордонні кораблі почали швартуватися біля бердянського пірсу, фактично миттєво запустився гігантський механізм транспортування зерна через Бердянськ за кордон з території не лише Таврійської та Катеринославської, але і з інших губерній.

Таким поставало перед очами бердянського сучасника юне місто. Одночасно провінційним і тим, що розвивалося чи не найстрімкіше з усіх міст губернії. Унікальність населення, яке на той момент займалося переважно торгівлею, зумовило створення не менш неповторної спільноти працьовитих, розумних, спритних людей, які рішуче змінювали своє життя на краще. Можемо сміливо стверджувати, що не тільки воля М.С. Воронцова, елементарна удача капітана Критського чи прихильність Петербурга сприяли виникненню Бердянська. Насамперед місто таким, яке воно є, створили покоління тутешніх мешканців. І саме їх життя у всій красі і непривабливості, часто без жодної ретуші, ми можемо спостерігати на сторінках «Одеського вісника».

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2044

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.