Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

Кращий порт Азовського моря

Від упорядників

І.І. Лиман, В.М. Константінова

Газетні публікації мають дещо дивну, подвійну природу. З одного боку, їхнє життя дуже нетривале: вже через кілька місяців, тижнів, а то й днів більшість з них втрачає свою актуальність. Адже газети покликані інформувати читачів про новини, висвітлювати питання, які викликають найбільший інтерес читацької аудиторії на даний момент. Те, що ще недавно викликало жваве обговорення, до чого була прикута увага і кореспондентів, і читачів, невдовзі витісняється іншими подіями, відходячи на другий, третій, четвертий план і, нарешті, йде у небуття. Це відбувається сьогодні; подібне спостерігалось і в позаминулому столітті. Звичайно, з певною поправкою на відмінності самих темпів життя, обсягів інформаційних потоків.

З іншого боку, газетні матеріали і через десятки, сотні років після їхнього опублікування викликають неабиякий інтерес. Вони – цінне джерело для вивчення історичного минулого. І, як не дивно, ця цінність великою мірою обумовлюється тією ж специфікою, яка визначає швидке «старіння», втрату актуальності газетних публікацій невдовзі після їхнього виходу в світ. Адже для того, щоб глибше зрозуміти події минулого, дуже важливо побачити їх очима сучасників. Сучасників, які аналізували і описували факти, ще не маючи можливості оцінювати їх «заднім розумом», враховуючи знання про подальшу логіку розгортання подій. Коротка кореспонденція про, здавалось би, незначний факт згодом може виявитись неоціненною для дослідження витоків знакових історичних подій.

Як для професійних істориків, так і для нефахівців, які, «просто» цікавляться минулим, дуже важливо побачити це минуле не тільки крізь призму переважно «сухої» інформації архівних справ. І саме газетні публікації надають для цього чудову можливість, містячи у собі оціночні судження, віддзеркалюючи ті чи інші переконання, вподобання, симпатії та антипатії кореспондентів.

Нарешті, сторінки старих газет містять великі масиви інформації про подробиці, які не фіксувались в інших видах джерел, або ж, якщо і фіксувались, то ті, інші, джерела на сьогодні вже є втраченими.

Все сказане вище є справедливим і щодо значення публікацій газети «Одеський Вісник» для реконструкції, або, якщо хочете, відтворення (залежить від того, з яких методологічних позицій підходити) історичного минулого міста Бердянська.

Відраховуючи початок своєї історії з 1827 р. [Энциклопедический словарь. Изд. Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон. – СПб.: тип. И.А. Ефрона, 1897. – Т. ХХІ А. – С. 731; Энциклопедический словарь. Изд. Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон. – СПб.: тип. И.А. Ефрона, 1891. – Т. ІІІ А. – С. 492.] (який є і роком виходу в світ першого франко-російськомовного номеру «Одеського Віснику» [До цього видавалась франкомовна газета «Journal d’Odessa, ou Courrier commercial de la Nouvelle Russie».] і традиційно вважається роком заснування Бердянська), одеська газета і приазовське місто увійшли в 60-і рр. ХІХ ст., у добу «великих реформ», маючи сакральний 33-річний вік.

Згідно з оцінкою знаної дослідниці історії періодики професора І.С. Гребцової, на цей час газета «Одеський Вісник» «була, безумовно, кращим і найбільш впливовим виданням у регіоні, що мало широку читацьку аудиторію» [Гребцова И.С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (Вторая треть ХІХ в.). – Одесса: Астропринт, 2002. – С. 82.]. У 1860-і – першій половині 1870-х років газета зберегла свою авторитетність. Про зростання інтересу до неї читачів свідчить збільшення накладу видання з 600 до 3000. Велика заслуга в цьому належала редакторам газети – синам професора Харківського університету М.П. Сокальському та П.П. Сокальському. Старший з братів очолив редакцію в 1859 р. і не побоявся зробити газету трибуною для обговорення нагальних суспільних проблем, пов’язаних, насамперед, із підготовкою та реалізацією реформ. Звичайно ж, такі «вольності» не могли не викликати зауваження з боку цензурних органів. Та й перебування газети у віданні канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора впливало на «рівень гласності» на її шпальтах. Проте, М.П. Сокальському вдалося згуртувати навколо газети своїх однодумців, розширити коло кореспондентів. Як наслідок, з 1864 р. «Одеський Вісник» почав виходити щоденно, за винятком вихідних та святкових днів. Таким чином, щорічно читачам пропонувалось близько 300 випусків. Після смерті М.П. Сокальського у 1871 р. газету до друку став підписувати його молодший брат, Петро Петрович. А з січня 1872 р. літератор і композитор П.П. Сокальський (1830 – 1887 рр.) вже офіційно обіймав посаду редактора «Одеського Вісника», залишаючись на ній по травень 1876 р. Втім, через стан здоров’я на досить тривалий час він відходив від керівництва газетою, і тому з 121-го випуску 1874 р. по 169-й випуск 1875 р. «Одеський Вісник» виходив за редакцією К.Д. Гавронського [Берман Я.З. До столітніх роковин заснування газети «Одесский Вестник» (1827 – 1927). Матеріяли для історичного нарису. – К., 1928. – С. 8.].

Форматом газети передбачалась наявність відділу, в якому розміщувалась кореспонденція з «Південної Росії». Під останньою розумівся величезний регіон. Тому у відділі розміщувались повідомлення не лише з України (включаючи не тільки Південь, але й Київську, Подільську, Чернігівську, Полтавську та ряд інших губерній), а й з молдавських, білоруських, російських, грузинських, азербайджанських міст.

Здавалося б, при такій географії повідомлень пошуки на сторінках «Одеського Вісника» інформації про Бердянськ будуть малорезультатними. Але, як виявляється, читачі газети мали можливість бути в курсі подій приморського міста.

Значною мірою цьому маємо завдячувати бердянським кореспондентам. У 1861 – 1875 рр. під кореспонденціями 32 рази зустрічаємо підпис «Вас. Крыжановский» («В. Кр.», «В. К.», «В. К-ж-й», «В. К-ий»), 12 разів – «М-р», по 8 – «Х.Н. Абазали» і «Н. К.» («N.K.»), 6 – «Я.Г. Онискевич» («Я. О-ч»), 5 – «Русский» («Р-ий»), 3 – «N.», по 2 – «Ф.С.», «М.», «Z. Z.» (З.-З.»), «Бердянский житель», «Местный житель», «Е. Недерица» («Е. Н-ца»), «Д. В.», по 1 – «А. Малишевский», «Ал. Бобруйский», «Р.», «Т. Г. В.», «Куксан», «В. Макаров», «К. Аргиропуло», «Волошкин», «Я. Д-вич», «Г.», «А. Радионов», «Михайличенко», «Г. К-ский», «И. Стенстрем», «Денисевич», «А. Г-н», «Библиотекарь Чернобаев», ««Д.», «У.», «Сам. Л. Тривиги», «Г.И. М-ко», «Z.», «М. Ж.», «П.», «К. Ковалевский», «Л. Арбузов», «Ж.», «К. Ш.», «К. К.», «А. Н.», «К.», «Один из публики», «N. C.», «Мещанин Фома Безгласов». Після однієї статті зазначено: «Следуют подписи семи учителей бердянского уездного училища». В інших публікаціях згадка про авторів відсутня.

Загалом же, в «Одеському Віснику» за 1861 – 1875 рр. виявлено 188 публікацій, які стосуються Бердянська.

60-і – 70-і рр. ХІХ ст. стали знаковим, зламним етапом в історії Російській імперії, добою модернізаційних процесів, яка закріпилась в історіографічній традиції як період «великих реформ» – селянської, земської, судової, військової, фінансової, освітньої тощо. Природно, що знаковим був цей етап і для Бердянська, який в тій чи іншій мірі відчував на собі всі трансформації, що мали місце в державі. Так само природно, що ці зміни відбились в публікаціях «Одеського Вісника», присвячених Бердянську.

Місто розвивалось, набирало авторитету, і до нього вже недоречно було застосовувати епітет «юне». Тож ми не зустрічаємо його в публікаціях 1861 – 1875 рр. Натомість, кореспонденти роблять акцент на першості міста: «Бердянск бесспорно – лучший из всех Азовских портов» [Одесский Вестник. – № 22. – 23.II.1863. – С. 99 – 100.]; «Бердянск… считается в Азовском море лучшим портом в отношении удобства выгрузки и погрузки судов» [Одесский Вестник. – № 55. – 12.III.1864. – С. 220 – 221.]; «Бердянский рейд, по местоположению и глубине, один из лучших в Азовских море» [Одесский Вестник. – № 13. – 18.І.1869. – С. 44 – 45.]; «Он [брекватер] вполне защищает в настоящее время все каботажные суда от юго-западного ветра и сделал Бердянский порт одним из лучших в Азовском море» [Там само.]; «Лучший порт Азовского моря – Бердянск» [Одесский Вестник. – № 53. – 9.ІІІ.1869. – С. 177.]; «Нужно ли желать после этого лучшего порта в Азовском море» [Одесский Вестник. – № 1. – 1.I.1875. – С. 3.]. Таким чином, читачі мали знову й знову переконуватись, що виправдовується «пророцтво»: «Бердянск будет одним из лучших портов в Азовском море» [Одесский Вестник. – № 32. – 25.ІV.1851. – [С. 1].]. Йдеться про фразу, висловлену Новоросійським та Бессарабським генерал-губернатором М.С. Воронцовим ще на зорі створення Бердянська. Тепер же, через кілька десятиріч після заснування Бердянського порту, в кореспонденції «Одеського Вісника» з’являється ще більш сміливий прогноз: «Бердянск будет второю Одессою» [Одесский Вестник. – № 1. – 1.I.1875. – С. 3.].

Безумовно, діяльність порту була життєво необхідною для Бердянська. Саме порт для приморського населеного пункту був тим, що сучасною термінологією визначається як «містоформуюче підприємство». Місцеве населення було кровно зацікавлене в процвітанні порту. В той же час діяльністю Бердянського порту жваво цікавився і «торговий люд», і товаровиробники з інших місць. І цей інтерес часто був далеко не пустою цікавістю.

Звідси і така увага до порту в публікаціях бердянських кореспондентів. Саме тематика, пов’язана з навігацією, портом, торгівлею домінує серед тем публікацій «Одеського Вісника». Відповідна інформація наводиться аж в 87 статтях за 1861 – 1875 рр. Причому саме ця інформація є однією з найбільш розлогих і ґрунтовних, містить багаті цифрові матеріали.

Оскільки експорт через Бердянський порт абсолютно домінував над імпортом, а експортувалась майже виключно сільськогосподарська продукція, передусім пшениця, значний відсоток газетних публікацій інформував про види на врожай як на міській землі, так і в Бердянському та сусідніх повітах, про хід сільськогосподарських робіт, обсяги зібраної продукції, врешті-решт, про стан погоди і його вплив на врожай. Разом із тим, дані про погоду, передусім про температуру повітря, вітри і опади, наводяться у безпосередньому зв’язку із все тією ж торговельною діяльністю порту. Саме відповідні природні явища суттєво впливали на час початку і завершення навігації, на хід відвантаження товарів.

Бердянськ перетворився на серйозного конкурента інших міст Азовського узбережжя, відтягуючи на себе частину їхніх товаропотоків. Не дивно, що сторінки «Одеського Вісника» стали ареною інформаційної війни, що велася бердянськими кореспондентами з метою переконати торговців і виробників, що місцевий порт є найзручнішим для торговельних операцій. Дисонансно із цим звучать статті кореспондентів з інших приморських міст, передусім з Маріуполя і Таганрога, в яких проглядає бажання зменшити в очах читачів принади Бердянського порту. Але і ці певною мірою заангажовані автори не могли заперечувати ряд переваг Бердянського рейду і порту.

У відповідному ключі варто розглядати і низку публікацій бердянських кореспондентів, у яких доводилась необхідність з’єднання із залізничною мережею Бердянська, а не якогось іншого приморського міста, і публікації авторів-небердянців, які наводили аргументи проти планів такого будівництва.

Між іншим, з полемікою навколо проведення залізниці до Бердянська пов’язуються і деякі судження про селянську реформу. Зокрема, в одній з кореспонденцій зазначалось, що таке будівництво допоможе підняти занепалі господарства регіону: «необходимы коренные перемены к лучшему в экономическом отношении, тем более, что с освобождением крестьян совершенно изменились основания хозяйства земледельцев как больших, так и мелких» [Одесский Вестник. – № 53. – 9.ІІІ.1869. – С. 177.]. У кількох статтях повідомляється про обставини відзначення в Бердянську чергової річниці підписання маніфесту про скасування кріпосного права [Одесский Вестник. – № 59. – 15.ІІІ.1872. – С. 234; Одесский Вестник. – № 66. – 23.III.1872. – С. 263.]. У цілому ж, проблеми, що мають відношення до селянської реформи, в публікаціях «Одеського Вісника» відбились переважно у зв’язку із висвітленням питань розвитку торгівлі і сільського господарства.

Натомість значно чисельнішими, більш інформативно насиченими, різноплановими є матеріали, в яких відбились хід та наслідки земської реформи. Лише безпосередньо виборів в Бердянську і діяльності виборних органів місцевого самоврядування – земств – стосується близько півсотні статей. Саме слово «земство» та його похідні в публікаціях згадано 240 разів. І це при тому, що самі земські структури в Бердянську почали діяти лише у другій половині 1866 р.

Якщо ж додати сюди статті, в яких безпосередньо земства не згадуються, але висвітлюються сфери життя, опікування якими входило до компетенції земських установ, то виявиться, що чи не більшість публікацій другої половини 1866 – 1875 рр. мають відношення до діяльності бердянських органів місцевого самоврядування.

А серед сфер, які знаходились під контролем земств і найбільш докладно висвітлювались в «Одеському Віснику», були народна освіта, місцеве господарство і благоустрій міста; менше уваги кореспонденти приділяли проблемам медичного обслуговування.

Так, аж у 49 статтях йдеться про ті чи інші аспекти розвитку народної освіти. І це не випадково. Саме в цій сфері Бердянське земство було зразковим, одним з найкращих як у Таврійській губернії, так і за її межами. Тож газетні статті інформували читачів про відкриття нових навчальних закладів у Бердянську, про успіхи на ниві поширення освіти; писалося про діяльність у Бердянську і повіті відомого педагога та громадського діяча барона Н.О. Корфа. І, звичайно ж, великий відсоток публікацій, в яких йшлося про освіту, стосувався Бердянської чоловічої гімназії. Причому до заснування цього середнього навчального закладу мало безпосереднє відношення Бердянське повітове земство, розділивши з містом клопоти про одержання дозволу на його відкриття і тягар зведення будівлі для гімназії.

Більше тридцяти публікацій «Одеського Вісника» інформують про благоустрій Бердянська (до цього підрахунку не включено статті, в яких йдеться про будівництво гімназії і храмів). Безпосередньо ж церковне будівництво і релігійне життя міста висвітлюються в одинадцяти кореспонденціях. Майже в чотири рази більшою є загальна кількість публікацій про інші аспекти духовного, культурного життя бердянців, про діяльність театру, доброчинність, зустрічі «високих гостей» міста…

У десяти статтях наводяться матеріали про медичне обслуговування і боротьбу з епідеміями.

Більш ніж у двадцяти кореспонденціях знаходимо подробиці, пов’язані із запровадженням судової реформи, із діяльністю судів, із резонансними злочинами.

На шпальтах «Одеського Вісника» знайшлось місце і для інформації з Бердянська, яка мала відношення до фінансової та військової реформи.

Додамо сюди замальовки з побутового життя, кореспонденції з Бердянська про переселення болгарських колоністів, про Азовське козацьке військо, про звичаї молокан Бердянщини, статті некрологічного характеру – і ми отримаємо уявлення про спектр проблематики публікацій бердянських кореспондентів «Одеського Вісника».

У короткій передмові неможливо докладно висвітлити зміст газетних публікацій, присвячених Бердянську. Таке завдання і не ставилось. Та навіть якщо б на основі цих матеріалів написати монографію, якою б розлогою вона не була, скільки б томів не мала, все одно вона була б далекою від вичерпності. Адже інформативні можливості кожного джерела безмежні. Тож надамо змогу кожному читачеві знайти в газетних публікаціях те, що його найбільше цікавить, сформувати своє власне уявлення про життя Бердянська за часів «великих реформ».

***

Видання за хронологією опублікованих матеріалів є продовженням книги «Юне місто». Літопис історії Бердянська очима кореспондентів «Одеського Вісника» (1827 – 1860 рр.)».

Матеріали подано мовою оригіналу. Пунктуацію наближено до норм сучасного правопису. Збережено орфографію та синтаксис, за винятком явних друкарських помилок.

Старі кириличні літери «і», «ѣ», «ѳ» замінено відповідно літерами «и», «е» та «ф». Твердий знак наприкінці слів опущено.

Публікацію супроводжує науково-довідковий апарат, який включає коментарі, словник застарілих та рідковживаних слів, іменний та географічний покажчики, список скорочень.

***

Упорядники видання висловлюють щиру подяку за допомогу в його підготовці д.і.н., професору Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова О.А. Бачинській, д.і.н., професору Запорізького національного університету А.В. Бойку, професору, ректору Бердянського державного педагогічного університету В.В. Крижку, завідувачу сектором відділу рідкісних книжок та рукописів Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова І.В. Пігулевській і всім співробітникам цієї бібліотеки, завідувачу відділом рідкісних видань та рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького Т.Л. Подкупко і її співробітницям, студенту БДПУ А.М. Піменову.

Вихід книги уможливила організаційна підтримка з боку голови комісії з освіти та науки Бердянської міської ради Б.Я. Бузова, заступника Бердянського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради О.В. Лісовенко, першого заступника Бердянського міського голови П.А. Гончарука.

Окрему подяку упорядники адресують керівництву міста Бердянська за фінансування публікації книги.

Вдячні і к.і.н., доценту кафедри всесвітньої історії Таганрозького державного педагогічного інституту О.О. Волвенку, враження якого від матеріалів «Одеського Вісника» сформульовані нижче.

І.І. Лиман, В.М. Константінова

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1851

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.