Логотип персонального сайта І.Лимана
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)

Бердянська чоловiча гiмназiя
(остання третина ХIХ столiття)

Передмова

В.М. Константінова, І.І. Лиман

На формування іміджу закладів освіти справляють істотний вплив не лише чинна нормативно-правова база, існуюча управлінська структура, теперішній викладацький та студентський склад. Велике значення має історична традиція, історична пам’ять навчальних закладів. Вона ж значною мірою визначає авторитетність освітніх установ. Не дивно, що сьогодні вищі навчальні заклади вважають за справу честі більше дізнатись про своє минуле, про історію установ, які були їхніми попередниками. Університети публікують ювілейні видання, підготовлені великими колективами упорядників.

Втім, як правило, саме історії навчальних закладів у таких виданнях відводиться роль такої собі більш чи менш розлогої передмови до докладного викладення сучасного стану університетів [1].

Певною мірою відходячи від усталеної традиції, упорядники цього видання поставили перед собою амбітне завдання – підготувати кількатомну археографічну працю, присвячену саме минулому навчальних установ-попередниць сьогоднішнього Бердянського державного педагогічного університету, в стінах головного корпусу якого з 1876 р. діяла чоловіча гімназія, у 1920 – 1932 рр. – педагогічні курси і педтехнікум, на базі якого у 1932 р. виник учительський (згодом – педагогічний) інститут, 2002 р. реорганізований вже у університет.

Ідея створення такого видання виникла вже досить давно. Один із упорядників, працюючи над докторською дисертацією (а загалом було опрацьовано фонди тридцяти п’яти архівних, музейних установ та рукописних відділів бібліотек України, Російської Федерації та Польщі), паралельно з цим фіксував наявність матеріалів, які стосувались історії Бердянська і, зокрема, міської чоловічої гімназії. Логічним продовженням цього стало утворення Бердянського відділення Запорізького наукового товариства ім. Я.П. Новицького і видання у 2002 р. праць «Начала истории Бердянска» [2] і «Бердянск в дневниках титулярного советника В.К. Крыжановского. Крыжановский В.К. Дневники» [3]. Навчання у докторантурі на кафедрі джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету під керівництвом знаного серед джерелознавців як України, так і далекого зарубіжжя професора А.В. Бойка дало непоганий досвід археографічної діяльності, який знайшов втілення, зокрема, у публікації одного з томів серії «Джерела з історії Південної України» [4]. Невдовзі до роботи долучилась інший упорядник цього видання, також вихованка А.В. Бойка. На той час вона вже захистила кандидатську дисертацію, присвячену джерелам з соціально-економічної історії південноукраїнських міст XVIII – ХІХ століть. Така спеціалізація стала у нагоді при пошуку джерел з історії Бердянської міської гімназії.

Ідея видання була з ентузіазмом підтримана ректором БДПУ В.В. Крижком. Його організаційна допомога суттєво сприяла евристичній роботі творчого (і не лише творчого) тандему в архівах, бібліотеках та музеях. Як сприяло і доброзичливе ставлення працівників цих установ. Достатньо згадати допуск у службові приміщення бібліотечних фондів на території Києво-Печерської Лаври, до фондів закритого для відвідувачів Державного архіву Одеської області…

Пошук матеріалів вівся і беспосередньо у Бердянську. Досить плідною виявилась співпраця з місцевим краєзнавчим музеєм в особі досвідченого знавця своєї справи Л.А. Бучної. Не була проігнорована потенційна можливість збереження документів, які мають відношення до історії гімназії у ХІХ ст., у місцевих мешканців. У пошуках матеріалів були проведені десятки зустрічей з бердянцями. Витяги із вже виявлених джерел було опубліковано в бердянській пресі разом із запрошенням всіх, хто має будь-яку інформацію з проблематики, звертатись до упорядників. Відповідне запрошення розміщено й наприкінці статті про підготовку археографічного видання з історії гімназії, надрукованої у журналі «Рідна школа».

І бердянці дійсно відгукнулись. Особливо цінною виявилась допомога місцевого краєзнавця Є.С. Денисова, який, зокрема, не лише з готовністю надав ряд фотографій зі своєї приватної колекції, але і здійснив спробу виявлення документів у бердянських старожилів.

Звичайно, мали місце і розчарування, коли нитки пошуку обривалися, вже обіцяні документи виявлялись втраченими або не стосувались гімназії чи відносились не до останньої третини ХІХ ст., а до більш пізнього періоду в історії навчального закладу. Втім, тим ціннішими є матеріали, включені до цього видання.

«Матеріали…» розпочинаються Статутом і Штатами гімназій та прогімназій. Заслуговує на увагу той факт, що ці документи були затверджені у липні 1871 р., а вже 7 грудня того ж року Олександр ІІ затвердив рішення про влаштування в Бердянську гімназії. Отже, міська чоловіча гімназія була одним із перших навчальних закладів, який із дня заснування почав діяти за новими правовими документами.

«Статут…» знаменував собою втілення в життя проектів Міністра народної освіти Дмитра Толстого щодо зміни освітньої системи, сформованої в результаті прийняття прогресивного для свого часу Статуту 1864 року. Згідно з цими проектами, лише класичні гімназії мали давати право вступу до університетів, тоді як реальні гімназії такого права позбавлялись. Не дивно, що проти нововведень міністра виступили навіть деякі члени Державної Ради, вимагаючи збереження за гімназіями загальноосвітнього характеру, запровадження викладання латини в реальних училищах, надання випускникам останніх права вступу на фізико-математичний та медичний факультети університетів, пропонуючи реорганізувати половину всіх існуючих гімназій у реальні.

Як наслідок, 15 травня 1871 р. при голосуванні в загальних зборах Державної Ради за проект Д. Толстого проголосувало лише 19 членів, тоді як проти – 29. Попри це імператор наклав резолюцію, яка визначила і долю в цілому реформи, і «правила гри» для навчального закладу в Бердянську: «Виконати згідно думки 19 членів» [5].

«Височайше затверджений статут гімназій та прогімназій відомства Міністерства народної освіти» складається з трьох розділів («Загальні положення», «Пансіони при гімназіях та прогімназіях», «Права і переваги гімназій та прогімназій»), в які об’єднано 132 параграфи. В них визначається мета діяльності гімназій та прогімназій; регламентується кількість класів, перелік необхідних кабінетів, обладнання та наочності; порядок управління навчальними закладами та їхні штати. Встановлюється список предметів, що включає як обов’язкові, так і необов’язкові для вивчення; визначається кількість учнів та вимоги до них, включаючи критерії вступу до навчальних закладів, форму одягу, розмір плати за навчання, правила складання іспитів. Формулюються функціональні обов’язки директорів та інспекторів, викладачів та класних наставників, інших посадових осіб гімназій та прогімназій. Закріплюється склад, порядок роботи педагогічних рад та господарчих комітетів; окремо визначається статус почесних попечителів навчальних закладів. Встановлюються правила діяльності пансіонів; окреслюється обсяг прав гімназій та прогімназій, їх викладачів та учнів.

При, здавалось би, досить чіткій регламентації, запровадженій законодавчим документом, останній зберігав за місцевою владою та адміністрацією навчальних закладів деяку свободу дій. Зазначимо, що згідно зі «Статутом…» влаштування гімназій в повітових містах (яким тоді був Бердянськ) не розглядалось як обов’язкове. Для того, щоб документ виконувався, було достатньо існування однієї гімназії на губернію. Розпорядженням Міністра народної освіти гімназії та прогімназії мали влаштовуватись там, «де за чисельністю та потребами народонаселення вони визнані будуть потрібними». Тому дозволялося мати в одному місті кілька гімназій. Бердянськ якраз і став одним із таких населених пунктів: в період, який розглядається, в ньому діяли дві гімназії – чоловіча та жіноча. «Статут…» не визначав однозначно і джерело, з якого мали фінансуватись навчальні заклади. Згідно з параграфом сьомим останні утримувались або за рахунок уряду, або із коштів громад, станів та приватних осіб. Бердянськ і в цьому плані став взірцем для багатьох інших міст, адже саме з його коштів покривалась більша частина витрат, пов’язаних з чоловічою гімназією (крім величезної суми, витраченої на будівництво гімназійного корпусу, місто і земство щорічно виділяли відповідно 14 860 та 3 800 карбованців на утримання закладу, в той час як із державного бюджету надавалось лише 4 600 карбованців). Не дивно, що і самі бердянці, і високі посадовці, які відвідували місто, неодноразово підкреслювали, що чоловіча гімназія зобов’язана своїм існуванням місцевій громаді та земству.

Казав про це й Іван Муретов, який обіймав посаду директора гімназії і склав історичну записку про перші 25 років історії закладу, у якій в систематизованому вигляді викладено інформацію про всі основні напрямки діяльності Бердянської чоловічої гімназії 1872 – 1897 років. Щоправда, більшість цих відомостей стосується 90-х років ХІХ ст., часу, коли гімназія знаходилась під керівництвом І. Муретова.

Зазначимо, що поява роботи, присвяченої певній річниці з дня заснування навчального закладу, не була якимсь винятковим явищем для Південної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Достатньо згадати роботи з історії Керченського дівочого інституту, Рішельєвського ліцею, Сімферопольської, Катеринославської, Маріупольської, Керченської гімназій, Мелітопольського реального училища, Євпаторійського повітового училища… [6] Упорядниками більшості з них були представники адміністрації та викладацького складу самих освітніх установ – директори, секретарі педагогічних рад, інспектори, викладачі. Їх роботи мало відрізнялись одна від одної за структурою, що відповідало завданням, які ставились перед упорядниками. І все ж кожна з цих праць є по своєму унікальною, адже містить історичні матеріали, велика частина з яких не збереглася в інших джерелах. Таке твердження цілком справедливе і по відношенню до роботи І. Муретова. Ця книга, видана в Бердянську наприкінці ХІХ ст. невеликим накладом, є тим більше цінною, що на сьогодні відомо лише про один її вцілілий примірник.

Директор Бердянської гімназії побудував виклад матеріалу за традиційною схемою, згідно з якою після невеличкого вступу із наведенням затвердженої імператором думки про влаштування навчального закладу і викладення деяких подробиць відкриття гімназії були подані офіційні дані про кількість гімназистів у різні роки, їхні оцінки та поведінку, наведена інформація про діяльність педагогічної ради. Після цього фактично міститься звіт про стан гімназії у період, коли вона знаходилась під керівництвом упорядника «Записки». Тут знаходимо перелік запропонованих педагогічною радою заходів, спрямованих на покращення дисципліни гімназистів; докладні вказівки для вивчення математики, давніх та російської мов. Певний інтерес становить, зокрема, розроблений предметною комісією перелік літературних творів, які мали завчити та прочитати учні кожного класу. І. Муретов навів кілька таблиць, які ілюструють піклування адміністрації про раціональне використання гімназистами часу: класні комісії розробили систему розподілу обсягу уроків та письмових робіт по класах і предметах з метою уникнення перевантаження учнів при виконанні вимог навчальних програм. Про ефективність такої системи можна судити із статистичних таблиць, які відображають успішність гімназистів, а також із наведених відгуків Таврійського губернатора, окружного інспектора, професорів Новоросійського університету, які були присутні на екзаменах, проводили загальну ревізію гімназії чи перевіряли письмові роботи її учнів.

Після викладу таких відгуків упорядник «Записки», філолог за фахом, помістив на її сторінках літопис подій життя підвідомчого йому закладу, які заслуговували на найбільшу увагу. Характер викладу тут великою мірою нагадує стиль статей тогочасних газет. В цьому плані робота І. Муретова і статті в «Одеському Віснику» перегукуються і логічно доповнюють одна одну.

Далі директор помістив «Правила, обов’язкові для учнів Бердянської гімназії поза стінами навчального закладу, розроблені в засіданні педагогічної ради 4 червня 1894 року», «Правила для зберігання і видачі книг із учнівської бібліотеки», після чого подав списки осіб (почесних попечителів, директорів, інспекторів, законоучителів, викладачів та інших), які служили при гімназії. Тут знаходимо імена багатьох відомих і шанованих у місті людей, зокрема, генерал-адъютанта князя С. Воронцова, почесного громадянина М. Константинова та контр-адмірала П. Шмідта (останній виконував почесний обов’язок старости гімназійної церкви). Після імен кількох викладачів (в тому числі і свого) І. Муретов навів списки їхніх друкованих праць.

Докладно зупинився Іван Дмитрович на даних про стан здоров’я учнів, про забеспечення навчального закладу приміщеннями, на інформації про витрати по утриманню гімназії. З приводу коштів, вкладених у зведення будівлі навчального закладу, яку він характеризує як «краще приміщення для середньоосвітньої школи не тільки у всій Таврійській губернії, але і в багатьох інших», І. Муретов зазначив, що їхня сума дорівнювала для міста і земства більше 184 000 карбованців.

«Записку» продовжили перелік керівників та інших почесних осіб, які відвідували гімназію, а також списки всіх випускників останньої, які витримали «іспити зрілості». Симптоматично, що впродовж 25 років існування гімназії повний курс навчання у ній завершили лише 257 учеников, тоді як загалом навчалось 5415. Ситуацію з Бердянською гімназією можна співвіднести з характеристикою, даною В. Антоновичем системі середньої освіти, сформованій за міністра Дмитра Толстого: «За докладними статистичними цифрами на 100 хлопців, які вступали щороку до 1-го класу, закінчували восьмий клас тільки 6, а 94 пропадали по дорозі: їх виганяли з гімназії, та тільки не зразу, а починаючи з 4-го і до 8-го класу; іноді було так, що в цілій гімназії ніхто не закінчував її, а в 1871 р. в 15 гімназіях Одеської округи не закінчив гімназії ні один вихованець, настільки куратор і директори щиро виповнили думку міністра!» [7]

Далі директор Бердянської гімназії навів приблизний текст своєї промови, виголошеної перед випускниками 1896 – 1897 навчального року, і промову законоучителя священика Анемподиста Іпполітовича Голубєва з приводу початку навчання.

Завершив свою роботу І. Муретов словами про успіхи, яким у сфері освіти Бердянськ зобов’язаний чоловічій гімназії, і побажаннями навчальному закладу і на майбутнє «служити розсадником істинної просвіти та морального вдосконалення дітей та юнацтва».

І за структурою, і за принципами викладення інформації «Двадцятип’ятиріччя Бердянської чоловічої гімназії (1872 – 1897). Коротка історична записка» певною мірою наслідує «Звіт про стан Бердянської чоловічої гімназії в 1886/7 навчальному році», виданий окремою 68-сторінковою книгою у 1888 р. Сама публікація звіту була приурочена до п’ятнадцятиріччя з дня відкриття гімназії, причому її укладач обумовився, що не може викласти події життя навчального закладу за всі ці півтора десятки років, оскільки «досі немає історичної записки про Бердянську гімназію».

Варто зазначити, що 1886 – 1887 навчальний рік був далеко не найкращим в історії освітньої установи. Ще давала взнаки нестабільність, пов’язана з поширеними у 1885 р. чутками про банкрутство Бердянська і наміром муніципалітету «подарити уряду» чоловічу та жіночу гімназії, а то й закрити ці навчальні заклади через брак фінансування.

Тож не випадково укладач «Звіту…», порівнюючи гімназію з «суспільством мурах», які навчають і навчаються, тихо, скромно, ні для кого непомітно працюють, відмічає, що «були в житті цього суспільства і погоди, і непогоди, були, як буває в кожному суспільстві, і трутні, і особи, що ухилялись від указаного ідеалу».

Саме у 1887 р. виникла реальна загроза позбавлення багатьох дітей можливості навчатись у гімназії. Річ у тім, що Міністр народної освіти І. Делянов звернувся до імператора з обґрунтуванням доцільності допущення до навчання у гімназіях дітей лише окремих станів, не нижче купців 2-ї гільдії. І хоча імператор не пішов на такий радикальний захід, плата за навчання була підвищена, а директорам гімназій і прогімназій циркуляром від 18 червня було «пораджено» не приймати дітей, чиї батьки «не дають достатньої гарантії щодо правильного домашнього догляду». Тож наказувалось старатись не приймати «дітей візників, лакеїв, кухарів, прачок, дрібних крамарів і тому подібних людей, за винятком хіба дітей, обдарованих надзвичайними здібностями, бо зовсім не слід виводити дітей з того середовища, до якого вони належать, інакше, як показує довголітній досвід, приводить їх до зневаги своїх батьків, до невдоволення з свого побуту, до озлоблення проти існуючої і неминучої по самій природі речей нерівності маєткового становища». Саме цей документ сумнозвісно відомий як «циркуляр про кухарчиних дітей» [8]. Бердянській міській думі довелось писати клопотання про непоширення дії циркуляру на місцеву гімназію. Дума роз’яснювала, що дітей привілейованих верств у бердянському навчальному закладі майже немає, а велика кількість учнів не відповідає вимогам циркуляру «ні в майновому, ні в інших відношеннях». Тож висловлювалось навіть побоювання, що в разі незадоволення клопотання думи постане питання про реорганізацію чоловічої гімназії у якийсь інший, професійний навчальний заклад [9].

І все ж гімназія зберегла свій статус, а життя в ній ішло своєю чергою, у чому і можна пересвідчитись, знайомлячись зі «Звітом про стан Бердянської чоловічої гімназії в 1886/7 навчальному році». Після невеликої вступної частини укладач подав дані про персональний склад осіб, які служили при гімназії, окремо зупинившись на змінах, що відбулись впродовж року (зокрема, саме 1886 – 1887 навчальний рік Бердянська гімназія розпочала з новим директором – І. Сігом), на нагородах і підвищеннях в чинах (з двадцяти однієї посадової особи, що служили при гімназії, четверо викладачів і лікар «за відмінно-сумлінну службу і особливі труди» того року були нагороджені орденами Святого Станіслава чи Святої Анни).

Далі наведено дані про діяльність педагогічної ради і класних наставників, розпорядження керівництва Одеського навчального округу щодо гімназії, докладно розписано зміст «знаменних подій» в житті гімназії: урочистого акту на початку навчального року, літературно-музичного ранку з нагоди 50-ї річниці з дня смерті О.С. Пушкіна і трьох літературних бесід (останні стали для гімназії новинкою, привнесеною новопризначеним директором).

На продовження «Звіту…» вміщена інформація про відвідання гімназії високопоставленими особами, про дії господарського комітету, стан фінансів гімназії, склад учнів, їхню поведінку, релійно-моральний стан, здоров’я, ситуацію з розміщенням учнів на квартирах, хід випускних та переводних іспитів, наведено списки учнів, переведених до наступних класів, списки тем і завдань, запропонованих на іспитах з кожного предмету для кожного класу. Завершується «Записка…» розлогим оглядом того, що встигли вивчити в кожному класі Бердянської гімназії впродовж 1886 – 1887 навчального року.

Зауважимо, що восени 1887 р. Бердянську гімназію відвідав з інспекцією голова вченого комітету Міністерства народної освіти Георгієвський, відносно якого ходили чутки, що результатом його інспектування однієї з гімназій Київського навчального округу стало звільнення одразу п’яти учителів. І цей грізний перевіряючий надзвичайно високо оцінив стан справ у Бердянській освітній установі, заявивши, що завершує нею ревізію Одеського навчального округу і «за зовнішньою обстановкою, за станом навчально-виховної справи і за успіхами учнів» ставить Бердянську гімназію другою в усьому окрузі (після Рішельєвської гімназії в Одесі) [10]. Тож матеріали «Звіту про стан Бердянської чоловічої гімназії в 1886/7 навчальному році» є важливим джерелом і для оцінки загальної ситуації з середніми навчальними закладами Одеського навчального округу, містячи дані про зразкову для регіону освітню установу.

Документи, які стосуються Бердянської чоловічої гімназії, відклались у архівних фондах губернських установ, установ Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства, Одеського навчального округу. В результаті евристичної роботи було виявлено 77 відповідних документів у фондах «Канцелярія Таврійського губернатора» і «Дирекція народних училищ Таврійської губернії» ДААРК.

Цінним джерелом для реконструкції заходів з підготовки влаштування гімназії в Бердянську і історії становлення новоствореного навчального закладу є матеріали «Справи про реорганізацію Бердянського повітового училища в прогімназію і про влаштування гімназії» [11] та «Справи про закриття Бердянського повітового училища і відкриття класичної гімназії» [12] з листуванням Міністерства народної освіти, Міністерства внутрішніх справ, Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, Таврійського губернатора, попечителя Одеського навчального округу, директора училищ Таврійської губернії, Бердянської повітової земської управи, Бердянського міського голови, директорів Бердянської та Сімферопольської гімназій, комісії з влаштування в Бердянську будівлі для чоловічої гімназії, штатного смотрителя та учителів Бердянського повітового училища. Серед документів цих справ знаходимо, між іншим, і копію Височайше затвердженої 7 грудня 1871 р. думки Державної Ради про влаштування в Бердянську гімназії, а також повідомлення про відмову задовольнити ініційоване попечителем Одеського навчального округу С. Голубцовим клопотання про іменування Бердянської гімназії на честь наслідника Російського імператорського престолу «Олександрівською».

Значно меншими за обсягом та інформативними можливостями є «Справа за клопотанням антрепренера Олександрова про дозвіл йому запланований на 19-те лютого збір використати для започаткування при Бердянській гімназії стипендії імені Государя Імператора», «Справа про встановлення в Бердянській гімназії портретів графа Толстого і таємного радника Голубцова», «Справа за пропозицією Міністра внутрішніх справ про обрання земством до гімназій та прогімназій попечителів» (остання стосується переважно обрання почесного попечителя саме Бердянської гімназії –М. Константинова).

Серед матеріалів інших справ ДААРК виявлені складений інспектором народних училищ список осіб, що служать у навчальних закладах Міністерства народної освіти, училищної ради і приватних навчальних закладах Бердянського повіту, із відмітками про проходження при Бердянській гімназії іспитів на право викладання; відношення директора Бердянської гімназії М. Алаєва директору училищ Таврійської губернії з даними стосовно складу учнів і джерел фінансування гімназії; донесення інспектора народних училищ Таврійської губернії з наведенням відзивів викладачів Бердянської гімназії про рівень викладання Закону Божого у сільських училищах Бердянського повіту; донесення директору народних училищ Таврійської губернії стосовно прийнятого після зносин з директором Бердянської гімназії рішення відносно неможливості поруки в політичній благонадійності вчительки А. Глущенко; звіт інспектора І. Солов’євича щодо управління Інспекції народних училищ Бердянського району Таврійської губернії за 1891 р. з даними, які стосуються гімназії.

72 документи з історії Бердянської гімназії виявлено у фондах «Управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора» і «Канцелярія попечителя Одеського навчального округу» ДАОО. Тут найбільшу цінність представляють матеріали об’ємної «Справи про реорганізацію повітового училища в м. Бердянськ у класичну гімназію» [13], які охоплюють період з 4 вересня 1870 по 8 вересня 1872 р., тобто по день відкриття навчального закладу. За змістом вони тісно пов’язані з тими матеріалами справ 25428 та 1500, що відклались у фондах губернських установ, і частково дублюють їх, тож у таких випадках у цьому виданні аналогічний текст вдруге не наводиться, а в посиланнях робиться відповідна позначка.

У ДАОО зберігаються і «Справа про виділення з сум м. Бердянська по 800 крб. сріблом щорічно на найом приміщення для прогімназії і про реорганізацію повітового училища в прогімназію», «Листування з Бердянською гімназією та іншими закладами стосовно робіт з креслення та малювання М. Котляревського, поданих на конкурс до Академії Мистецтв для видачі йому свідоцтва на звання вчителя малювання». У справах фонду канцелярії попечителя Одеського навчального округу виявлено і відношення про надання російського громадянства майбутньому вчителю Бердянської гімназії І. Мунжиу; ряд донесень директора І. Сіга попечителю Одеського навчального округу Х. Сольському щодо фінансів гімназії; відомості про спеціальні кошти навчального закладу; листування з приводу надання матеріальної допомоги учителям, лікарю та письмоводителю гімназії; протокол засідання педагогічної ради з викладенням заходів, що вживаються для об’єктивної оцінки знань учнів; протокол засідання педагогічної ради з наведенням списку книг, які мають бути придбані для читання під час уроків, що пропускаються викладачами; листування керівництва гімназії щодо поповнення бібліотечних фондів.

Велику цінність становить формулярний список відомого українського поета і композитора Петра Івановича Ніщинського, автора музичних творів «Закувала та сива зозуля», «Вечорниці», «Ой гук, мати, гук», «Козак Софрон», перекладів «Одисеї» та «Іліади» Гомера на українську, «Слова о полку Ігоревім» на старогрецьку мову. Бердянська чоловіча гімназія стала останнім місцем служби Петра Івановича, і формулярний список якраз і складено з приводу відставки учителя грецької мови.

Задля збереження цілісності комплексів документів у розділах «Джерела з історії Бердянської гімназії в фондах губернських установ» і «Джерела з історії Бердянської гімназії у фондах управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора і канцелярії попечителя Одеського навчального округу» матеріали подано по справах. Справи в розділах систематизовано за хронологічною ознакою. Оскільки більшість справ у діловодстві губернських установ, установ Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства, Одеського навчального округу сформована за предметно-тематичною ознакою, а в разі необхідності за номінально-хронологічною, і комплекс вхідних і вихідних документів з одного питання відклався у тій послідовності, в якій вони надходили або створювалися у діловодстві, публікація по справах дозволяє вивчити питання у розвитку. В разі порушення тематичної систематизації, в процесі підготовки документів до видання відновлюється діловодчий порядок розміщення документів.

Розпорядження стосовно Бердянської чоловічої гімназії, продуковані органами державної влади та місцевого самоврядування різних рівнів, опубліковано у друкованих органах відповідних установ.

Лише 23 урядові розпорядження стосовно навчального закладу у Бердянську були виявлені у «Журналі Міністерства народної освіти» (і це при тому, що впродовж 1872 – 1900 років побачило світ 348 випусків цього щомісячного періодичного видання). На сторінках «Журналу…» з’явились положення про стипендію білгородського міщанина В.С. Чихачева при Бердянській гімназії; таблиця із зазначенням джерел фінансування навчального закладу; найпідданчий звіт Міністра народної освіти із згадкою про ревізування гімназії в Бердянську; розпорядження про підвищення з 1887 – 1888 навчального року плати за навчання, про призначення та переміщення директорів та учителів Бердянської гімназії, затвердження та звільнення почесних попечителів, підвищення в чині, звільнення у відпустку учителів і членів персоналу. Не виявлено матеріалів з історії Бердянської чоловічої гімназії у рубриках «Ухвали вченого комітету Міністерства народної освіти», «Ухвали особого відділу вченого комітету Міністерства народної освіти», «Відділ наук», «Критика і бібліографія», «Відділ педагогіки», «Сучасний літопис», «Відділ класичної філології». Оскільки кількість виявлених у «Журналі Міністерства народної освіти» джерел є незначною, вони подані за хронологічним принципом.

Про те, що у публікаціях «Журналу Міністерства народної освіти» відбито далеко не всі зміни, що стосувались посадових осіб Бердянської чоловічої гімназії, свідчать результати евристичного опрацювання «Циркуляру по управлінню Одеським навчальним округом».

Загалом у 348 номерах видання за 1872 – 1900 рр. виявлено 309 розпоряджень чи повідомлень стосовно беспосередньо навчального закладу в Бердянську. Ці матеріали нами систематизовано за тематичними рубриками, назви яких відповідають рубрикам «Циркуляру по управлінню Одеським навчальним округом» (при цьому варто зважати на те, що як структура «Циркуляру…», так і назви його складових впродовж 29 років зазнавали ряду змін). Між іншим, у виданні вміщено 11 повідомлень про височайші пожалування орденами викладачів; оголошення імператором 1-ї і попечителем навчального округу 25 подяк (причому з початку 1890-х років почали публікуватись подяки тим викладачам, які впродовж півріччя не пропустили жодного заняття). У 30 випусках «Циркуляру…» вміщено повідомлення про наявність вакантних місць при Бердянській гімназії (найдовше не могли знайти вчителя російської мови). 121 розпорядження стосується руху по службі (призначення, переміщення, звільнення) та підвищення в чині; 15 – призначення пенсій та матеріальної допомоги (про те, що останні дані далекі від повноти, свідчить відсутність серед них згадок про виділення у 1892 р. матеріальної допомоги учителям І. Муравйову, Є. Зельницькому, лікарю Ж. Гольдштейну, письмоводителю М. Солоділову, стосовно яких збереглись матеріали у ДАОО).

51 повідомлення містить списки учнів Бердянської гімназії, які вибули до завершення навчального курсу. Тут, між іншим, знаходимо згадку про вибулого у 1881 р. учня 5-го класу Георгія Феодосійовича Вороного. Пізніше цей колишній вихованець Бердянської гімназії уславився створенням нової галузі математики – геометрії чисел, обіймав посаду професора Варшавського університету, був обраний членом-кореспондентом Російської Академії Наук.

Разом із тим, несистематичність публікації рубрики з повідомленнями про вибулих учнів зумовила відсутність у «Циркулярі по управлінню Одеським навчальним округом» згадок про вихованців Бердянської чоловічої гімназії Петра Петровича Шмідта, який набув слави організатора повстання на крейсері «Очаків» у 1905 р., і Володимира Аароновича Хавкіна – відомого в світі бактеріолога, епідеміолога, який довів інфекційну природу холери, розробив ефективні вакцини проти холери та бубонної чуми.

Несистематично з’являлась на сторінках «Циркуляру…» і рубрики «Некрологи» (де вміщено 4 повідомлення про викладача та учнів Бердянської гімназії), «Видача свідоцтв» (лише 6 повідомлень). Між іншим, в останній рубриці записи стосовно бердянського навчального закладу з’являлись лише у 1881, 1885 та 1886 рр. Тут ми не знаходимо згадки про успішне складання у вересні 1879 р. при Бердянській чоловічій гімназії іспиту Трохимом Аврамовичем Зінківським – письменником, уродженцем Бердянська, що являв собою знакову постать у суспільно-політичній та філософській думці України кінця 80-х – початку 90-х рр. ХІХ ст. [14]

У 24 випусках «Циркуляру…» опубліковано списки осіб, які не витримали у Бердянській гімназії екзамени на звання учителя, аптекарського учня, на право одержання класного чину.

Крім того, дані стосовно Бердянської гімназії у «Циркулярі по управлінню Одеським навчальним округом» вміщено у окремих звітах керівництва самого закладу, навчального округу, у відзивах професорів Новоросійського університету, у офіційних повідомленнях про кошти, пожертвувані учителями гімназії або на користь гімназії, про відвідання навчального закладу можновладцями тощо. У 1872 р. у рубриці «Статті педагогічного змісту» опубліковано промову, проголошену директором Д.В. Колловичем при відкритті Бердянської гімназії.

Надзвичайно цінним джерелом для вивчення історії гімназії є матеріали трьохтомної «Збірки постанов Бердянського повітового земського зібрання з 1866 р. до 1908 р.» та постанов сесій повітового земського зібрання, що виходили окремими томами.

Як справедливо відмітив у передмові до першого тому «Збірки…» завідуючий бюро зі складання збірок постанов губернських та повітових земств і міських управлінь В. Маноцков, «Бердянське повітове земство належить до числа небагатьох у Росії земств, які розвинули своє складне господарство до таких меж, які неможливі для більшості повітових земств». Саме це змусило упорядника «Збірки…» відмовитись від традиційного для такого роду видань наведення «голого» зводу рішень земства і натомість поставити перед собою амбітну мету використати «весь» матеріал, що містився не лише в журналах і доповідях, але й у звітах та всіляких додатках. Як наслідок, за оцінкою того ж В. Маноцкова, «Збірка постанов Бердянського повітового земського зібрання з 1866 р. до 1908 р.» як за своїм обсягом, так і за багатством змісту була на час видання єдиною в державі пам’яткою майже півсторічної діяльності повітового земства [15].

Упорядник розташував матеріали за тематично-хронологічним принципом, виділивши в окремі відділи напрямки діяльності земства, розбивши відділи на тематичні розділи і подавши в межах кожного розділу інформацію вже в хронологічному порядку. При публікації витягів зі «Збірки постанов Бердянського повітового земського зібрання з 1866 р. до 1908 р.» нами збережена послідовність та нумерація постанов, визначена упорядником.

Якщо у першому та третьому томах «Збірки…» виявлено відповідно лише 5 і 1 рішення стосовно Бердянської чоловічої гімназії, то том другий (який, між іншим, є єдиним, який і досі зберігається у стінах колишньої чоловічої гімназії) без перебільшення може вважатись своєрідним літописом опікування земством справами середнього навчального закладу у Бердянську, адже саме у цьому томі вміщено відділ «Народна освіта».

Зокрема, у розділі 1 цього відділу («Загальні питання. Педагогічне бюро. Педагогічні ради середньо-навчальних закладів. Шкільні комісії. Училищні ради. Попечителі і попечительниці. Єпархіальна рада. Завідування народною освітою») подано 2 матеріали щодо Бердянської гімназії; у розділі 2 («Загальні питання. Стан народної освіти за звітами управи. Народні школи. Навчальні посібники і класні приладдя. Шкільні бібліотеки. Нагляд за школами. Повторювальні класи. Церковні школи») – 24; розділі 3 («Учительський персонал та заходи для його підготовки. Курси для учителів. Учительські з’їзди») – 1; розділі 4 («Гімназії та ін. середньо-навчальні та їм подібні заклади. Преславська семінарія») – 50; розділі 5 («Стипендія та допомога») – 48; розділі 6 («Допомога навчальним закладам. Допомога просвітницьким закладам, музеям і просвітницьким товариствам») – 6; під рубрикою «Постанови, що не потрапили до відділу «Народна освіта з різних причин» значаться 2 рішення стосовно гімназії.

Матеріали, вміщені у «Збірці постанов Бердянського повітового земського зібрання з 1866 р. до 1908 р.», опубліковані і в томах постанов окремих сесій повітового земського зібрання, що впродовж останньої третини ХІХ ст. видавались, як правило, наступного року після відповідної сесії (посилання на ці томи упорядник «Збірки…» помістив у круглих дужках). Тож, нами публікуються ті матеріали «Постанов…», які не увійшли до «Збірки…» взагалі або ж увійшли зі скороченнями. Особливий інтерес тут викликають перш за все додатки, де вміщено, зокрема, проект реформування Бердянського повітового училища у прогімназію; відношення директора Ф. Вороного з розлогими звітами про стан освітньої установи; промови голови Бердянської земської управи О. Товбіча, гімназистів А. Цибулевського та І. Волобуєва з нагоди першого випуску Бердянської освітньої установи; докладні доповіді про хід зведення гімназійної будівлі, про земських стипендіатів, утримання та ремонт гімназії…

Якщо земські видання можна розглядати як літопис опікування земством справами Бердянської чоловічої гімназії, то неофіційний погляд на життя середнього навчального закладу, матеріали про те, що викликало інтерес бердянського обивателя можна знайти на сторінках одного із найбільш популярних тогочасних видань регіону – газети «Одеський Вісник».

Формат видання передбачав наявність відділу, в якому розміщувалась кореспонденція з «Південної Росії». Під останньою розумівся величезний регіон. Тому у відділі розміщувались повідомлення не лише з України (включаючи не тільки Південь, але й Київську, Подільську, Чернігівську, Полтавську та ряд інших губерній), а й з молдавських, білоруських, російських, грузинських, азербайджанських міст. Лише лічені випуски газети виходили без зазначеного відділу. Як правило, в кожному випуску «Одеського Вісника» друкувалось від однієї до дванадцяти кореспонденцій з «Південної Росії». Здавалося б, при такій географії повідомлень пошуки на сторінках «Одеського Вісника» інформації не те що про Бердянську чоловічу гімназію, але і про саме приморське місто взагалі будуть малорезультативними. Але, як виявляється, читачі газети мали можливість бути в курсі подій, які стосувались навчального закладу в Бердянську (загалом за період 1872 – 1890 рр. було надруковано 65 статей відповідного змісту). Таку можливість забеспечували самі мешканці міста, які періодично направляли свої повідомлення до редакції. Зокрема, під кореспонденціями 17 разів зустрічаємо підпис «Вас. Крыжановский» («В. Крыжановский», «В. Кр-ий», «В. К-ж-й», «В. К-ий», «В. К.»), по чотири рази – «Е. Недерица» («Е. Н-ца») (до речі, вчитель Бердянської гімназії), та «Русский»; по два рази – «Местный житель», «Z.», «N. C.»; по одному разу – «Н. К.», «N. K.», «N», «N N.», «Д.», «А. Х.», «П. Х.», «Г.И. М-ко», «Мещанин Фома Безгласов», «Звонков», «М. Ж.», «Ю. К.», «К. Ковалевский», «Г. Риниери». Додамо сюди чисельні публікації без згадки про авторів (такі переважають, починаючи з 1885 р.) та статтю, після якої позначено «Слідують підписи сімох вчителів Бердянського повітового училища».

Отже, найактивнішим бердянським дописувачем був Василь Костянтинович Крижанівський. Це підтверджується і опублікованим Я.З. Берманом «Списком головних співробітників «Одеського Вісника», в якому знаходимо і прізвище цього бердянця [16]. Разом з тим зазначимо, що зацікавленість Василя Костянтиновича справами навчального закладу та турбота про нього знайшла прояв не лише в статтях. У повідомленні директора гімназії Бердянській повітовій земській управі згадувалось про те, що у 1876 – 1877 навчальному році Василь Костянтинович пожертвував на користь гімназійної церкви шаль [17], а в праці І.Д. Муретова знаходимо згадку, що титулярний радник В.К. Крижанівський залишив у спадок гімназії земельну ділянку в 6,5 десятин.

Кількість матеріалів про Бердянську чоловічу гімназію, що з’явилися на сторінках «Одеського Вісника» в різні роки, значно коливалась. Зокрема, тим самим В.К. Крижанівським в 1873 р. були підписані 12 статей, в 4 з яких йшлося про гімназію; в 1874 р. в жодній з підписаних ним 5 статей згадки про навчальний заклад немає; наступного року Василем Костянтиновичем підписано 4 статті, 2 з яких стосуються згаданої тематики; в 1876, 1877, 1878, 1879, 1880, 1881, 1882 та 1883 роках співвідношення загальної кількості підписаних бердянцем статей та розміщених ним повідомлень про чоловічу гімназію становило відповідно 6 до 1, 3 до 1, 10 до 0, 6 до 1, 4 до 1, 4 до 3, 3 до 1 та 1 до 1 (точну кількість статей, написаних кореспондентом, встановити важко, оскільки деякі його публікації могли бути надруковані без підпису або під псевдонімом).

Якщо ж казати про динаміку зміни кількості всіх статей «Одеського Вісника» про навчальний заклад, то вона виглядає таким чином: 1872 р. – 10; 1873 р. – 8; 1874 р. – 1; 1875 р. – 7; 1876 р. –7; 1877 р. – 4; 1878 р. – 1; 1879 р. – 2; 1880 р. – 1; 1881 р. – 5; 1882 р. – 1; 1883 р. – 2; 1884 р. – 1; 1885 р. – 5; 1886 р. – 1; 1887 р. – 6; 1888 р. – 1; 1889 р. – 1; 1890 р. – 1.

Ці показники обумовлюються не тільки кількістю неординарних подій, які відбувались в житті навчального закладу; наведені дані великою мірою віддзеркалюють зміни зацікавленості бердянців проблемами, які на певний час відвертали увагу від подій у гімназії. Зокрема, 1874 р. був дуже скрутним для регіону через неврожай, тому більшість повідомлень із Бердянська була присвячена саме цьому. З іншого боку, гучні події 1876 р., пов’язані із крахом бердянського міського банку, до яких була прикута увага населення, не завадили появі в «Одеському Віснику» чисельних публікацій про навчальний заклад, адже саме в цьому році почав діяти його новозбудований корпус. До того ж, і сам скандал із банком, певно, став поштовхом для написання кількох статей про гімназію, адже кошти на її зведення зберігались у збанкротілій установі, а, отже, існувала загроза затримки будівництва.

Серед фактів із життя чоловічої гімназії, висвітлених бердянськими кореспондентами «Одеського Вісника», саме спорудження нового корпусу було найбільш помітним. В 17 з 37 публікацій 1872 – 1877 рр. містяться принаймні згадки про будівництво. І це природно. Для повітового міста це було дійсно неабиякою подією. Будівля вражала мешканців як своїми розмірами (в одній із публікацій зазначено, що в місті не було ні громадського, ні приватного будинку, який би міг вмістити всіх бажаючих навчатись у гімназії), так і грошовою сумою, що витрачалась на неї. Як і будь-яка велика справа, зведення корпусу супроводжувалось не лише схвальними відгуками, але і критичними зауваженнями. В першу чергу викликали незадоволення саме обсяги витрат. Той факт, що кошторис будівництва вже під час ведення робіт кілька разів суттєво збільшувався, став причиною появи публікації із натяком на можливі зловживання. В іншій статті висловлювалася думка, що для міста набагато важливіше влаштувати мостові, задля чого можна відкласти зведення гімназії на рік-два. Втім, і під час проведення робіт, і тим більше після їх завершення, схвальні, а іноді й захоплені відгуки про споруду в пресі явно переважали. Епітети, яких вона заслужила, були досить різноманітними, починаючи від стриманого «досить капітальна будівля» до «будівля розкішна», «квітка нашого міста», «велична чоловіча гімназія», «зразкова будівля…, [яка] нагадує замок середньовічного стилю з баштами, барельєфами, зубчатими стінами і служить кращою прикрасою міста». До схвальних слів бердянців додався і голос Міністра народної освіти Д. Толстого, який під час огляду недобудованої споруди в серпні 1875 р. «знайшов її настільки красивою і задовільною», що дякував інженерові К. Єльському, який склав план будівлі і керував проведенням робіт. Нова споруда гімназії дійсно була гордістю міста. Напевно, багато бердянців були б готові підписатись під словами, сказаними директором Ф.Я. Вороним під час урочистостей з приводу офіційного відкриття цієї споруди 3 лютого 1877 р.: «Це величний пам’ятник, поставлений старанням гарячих сердець. Він і в майбутні часи буде голосно казати про заслуги покоління тутешньої громади, яке діє нині. Нащадки цього покоління, більш освічені і багаті, будуть з повагою згадувати про своїх батьків і дідів: «Ось ми, – скажуть вони, – краще навчені, ніж наші батьки і діди, ми багатші, ми матеріально і морально сильніші, наше життя гладкіше, рівніше і повніше. Кому ми цим зобов’язані? Тим, хто був у лабетах у нужди всякого роду!»

Кілька слів слід сказати про церкву, влаштовану при Бердянській чоловічій гімназії. Саме її освячення знаменувало офіційне відкриття новозбудованого корпусу навчального закладу. Храм став місцем, яке відвідували не лише гімназисти, а і інші православні городяни, а також поважні гості Бердянська. Зокрема, на обідні 30 серпня 1877 р. був присутній Таврійський цивільний губернатор. В хресному ході з приводу освячення церкви взяли участь більше тисячі городян, не рахуючи міського керівництва і повного складу викладачів та гімназистів (і це при тому, що загальна кількість населення міста приблизно дорівнювала 12000 осіб). Храм гімназії став і місцем, в якому мешканці Бердянська відразу після служби в соборній церкві взяли участь у вдячному молебстві з приводу врятування життя імператора. Про значення гімназійної церкви свідчить і той факт, що вона згадується у 4 з 7 статей, які стосуються навчального закладу і були надруковані впродовж 1877 – 1879 рр., тобто перших трьох років існування цього храму.

Жваве зацікавлення мешканців Бердянська викликали питання, пов’язані із благодійною діяльністю на користь гімназистів із бідних сімей. Ще на стадії підготовки до заснування чоловічої гімназії «Одеський Вісник» відмічав, що бердянці «співчувають» відкриттю навчального закладу, оскільки він ліквідує потребу направляти дітей до гімназій Таганрогу, Керчі, Сімферополя чи інших міст і відкриє шлях до навчання малозабеспеченим дітям. На сторінках «Одеського Вісника» висвітлювалась діяльність Товариства допомоги нужденним учням Бердянської гімназії. Ряд публікацій був присвячений благодійним спектаклям, літературно-музичним вечорам, які влаштовувались в Бердянську для підтримки бідних гімназистів. Про один з таких заходів, що відбувся 11 березня 1873 р., в одеській газеті було надруковано аж чотири статті. Літературно-музичний вечір, влаштований директором гімназії, викликав дискусію з приводу того, чи потребує благодійництва навчальний заклад, на який місто щорічно витрачає більше 14000 карбованців. Про спектакль, влаштований 29 грудня 1875 р., кореспондент «Одеського Віснику» написав досить саркастичну замітку, в якій висловив нерозуміння доцільності постановки дійства французькою мовою в місті, де нею володіло 10-15 осіб. Але слід відзначити, що саме цей захід найбільш яскраво демонструє підтримку бердянцями благодійництва: при середніх касових зборах в 50-60 карбованців спектакль незрозумілою для більшості глядачів мовою дав бідним гімназистам понад 400 карбованців.

Серед інших подій у житті навчального закладу Бердянська, які знайшли відображення в «Одеському Віснику», були відвідання гімназії посадовцями різних рангів; зміни в керівництві; святкування на честь дня відкриття закладу, інші урочистості, в яких брали участь викладачі та гімназисти; заходи для підтримки балканських слов’ян; крадіжка з гімназійної церкви… На увагу кореспондента заслужило навіть те, що учень подавився рибною кісткою, а гімназійний лікар відмовився надавати йому допомогу заявивши, що щойно пообідав і має намір відпочити.

При такому різноманітті одним з улюблених лейтмотивів бердянських кореспондентів «Одеського Вісника» залишались успіхи міста в розвитку системи закладів освіти. Ще за півроку до початку роботи нової освітньої установи В.К. Крижанівський патетично писав: «Я гадаю, мало таких міст, які після відкриття парафіяльного училища в 1842 р. мають тепер чоловічу гімназію і жіночу прогімназію. Так сходять насіння, посіяні рукою незабутнього князя М.С. Воронцова, який молився разом з нами при відкритті 1-ї школи нашого міста». З цього часу, повідомляючи про влаштування в місті того чи іншого навчального закладу, автори статей неодмінно згадували про те, що Бердянськ може похвалитися й існуванням у ньому чоловічої гімназії, яка, при наведенні переліку міських освітніх установ, писалась першою. Увага приділялась і опису заходів керівництва гімназії з підтримки іміджу підвідомчої установи як головного храму Науки і культурного центру Бердянська, який багато в чому був прикладом для жіночої прогімназії (пізніше – гімназії) та всіх міських училищ. Зокрема, в цілому ряді статей згадуються гімназійні хор та оркестр, з огляду на успіхи яких один з кореспондентів «Одеського Вісника» зауважив, що жіночій гімназії також слід було б приділити увагу викладанню музики і співу. Завдяки оркестру та хору директор чоловічої гімназії мав можливість влаштовувати в її стінах танцювальні вечори, на які запрошувались учні сусідніх навчальних закладів.

На відміну від матеріалів «Одеського Вісника», не може бути названа різноманітною інформація стосовно Бердянської гімназії, вміщена у «Пам’ятній книзі по Одеському навчальному округу», «Кримському календарі», «Новоросійському адрес-календарі», «Календарі і пам’ятній книжці Таврійської губернії». Формат тих частин цих видань, де надруковані відповідні дані, і не передбачав такого різноманіття.

Натомість маємо систематизовані списки посадових осіб навчального закладу за різні роки. Причому повнота цих списків суттєво різниться: якщо у «Кримському календарі» зазначені лише директор та інспектор, то у «Новоросійському адрес-календарі» вказано чин кожного учителя та предмет, який він викладає, у «Календарі і пам’ятній книжці Таврійської губернії» – чини посадових осіб та склад педагогічної ради гімназії. Найбільш докладними є дані «Пам’ятної книги по Одеському навчальному округу»: тут, крім короткої інформації про стан гімназії, стосовно кожної посадової особи зазначено чин, місце отримання освіти, звання, віросповідання, вік, розмір жалування, термін перебування на службі, в чині і на посаді, остання нагорода, а в «Пам’ятнії книзі…» на 1882 – 1883 рік, додатково, і предмет, що викладається, а також кількість уроків, що читаються з цього предмету.

У комплексі з даними «Двадцятип’ятиріччя Бердянської чоловічої гімназії…», «Звіту про стан Бердянської чоловічої гімназії в 1886/7 навчальному році», «Журналу Міністерства народної освіти», «Циркуляру по управлінню Одеським навчальним округом» зазначені вище списки дають достатньо повну картину складу посадових осіб Бердянської гімназії, динаміки змін цього складу впродовж 1872 – 1900 рр.

Фрагментарну інформацію про Бердянську освітню установу виявлено у ряді інших видань. Так, у «Начерках діяльності Бердянського повітового земства Таврійської губернії щодо народної освіти з 1866 по 1896 р.» повідомляється про учительський з’їзд, проведений у 1883 р. у стінах гімназії і за участі її викладачів відомим діячем народної освіти бароном М.О. Корфом; про допомогу з боку гімназії початковим школам і фінансову підтримку гімназії земством; вміщено списки вчителів земських шкіл, де зазначені особи, які одержали право викладати після складання іспиту в Бердянській гімназії. У «Загальному начерку стану народних училищ Таврійської губернії за 1886 р.» повідомляється про реорганізацію у 1872 р. Бердянського повітового училища у гімназію, про участь директора гімназії в церемонії відкриття Бердянського міського двохкласного училища. «Південний край» помістив інформацію про опікування земства справами навчального закладу; хід вступних іспитів у гімназії; відхилення клопотання про закриття освітньої установи; пограбування гімназійної церкви.

Окрему групу джерел з історії Бердянської чоловічої гімназії становлять щоденники та спогади.

Перші представлені щоденниками вже згадуваного В.К. Крижанівського. До наших днів дійшли записи 1865, 1866, 1870, 1875 і 1876 років. На жаль, записи збереглись не повністю, і встановити обсяг втраченої частини на сьогодні не уявляється можливим. Щоденники були сховані у тайнику дерев’яного столу, придбаного нащадком відомого у Бердянську дворянського роду Туржанським, і були випадково знайдені, коли старий стіл зробився непридатним для використання. За спогадами З. Шумі (Осецької), родички Туржанських, було виявлено 7-8 щоденників, але пізніше частина їх втрачена. Туржанські здали свою знахідку до бібліотеки педагогічного інституту, за що їм було виплачено 200 карбованців. У бібліотеці щоденники зареєстровані 12 лютого 1959 р. Втім, ця дата вельми умовна, оскільки на записах є штампи 1947, 1953 рр. З щоденників були зняті машинописні копії, що зберігаються у БКМ. У 1980-х рр. щоденники були тимчасово взяті з інституту, але повернені не в повному обсязі. З того часу оригінали 1975 та 1876 рр. вважаються втраченими. У 2001 р. ректор Бердянського державного педагогічного інституту В.В. Крижко передав щоденники В. Крижанівського за 1865, 1866 і 1870 рр. у дар місцевому краєзнавчому музею. А в 2002 р. одним з упорядників цього видання спільно з тоді ще деканом соціально-гуманітарного факультету БДПУ К.О. Бахановим щоденники В.К.Крижанівського були опубліковані.

Отже, з часів існування Бердянської гімназії збереглися лише копії щоденників 1875 і частково – 1876 р. У них знаходимо 14 записів, що мають відношення до Бердянської чоловічої гімназії. У шістьох з них фіксується хід зведення гімназійної будівлі, у двох повідомляється про освічення «розкішного приміщення» навчального закладу. Крім того, Василь Костянтинович згадує відкриття гімназії і будівництво для неї корпусу першою серед заслуг перед Бердянськом колишнього міського голови К. Константинова; у двох записах повідомляє про гімназистів, з яких йому доводилось спілкуватись; у ще двох – про участь директора та учителів гімназії в церемонії відкриття у Бердянську безоплатного народного училища для дівчат; один запис стосується смерті жертвувателя на користь гімназії.

Спогади, які мають відношення до Бердянської чоловічої гімназії, представлені опублікованими відповідно у 1923 і 1924 рр. працями «Лейтенант П.П. Шмідт. Спогади сестри» і «Революційні гуртки в Бердянську (1878 – 1879 рр.)». Якщо у першій роботі, що належить Анні Петрівні Шмідт (за чоловіком – Ізбаш), знаходимо лише побіжні згадки про перебування її рідного брата у статусі учня Бердянської гімназії, то стаття Нахіма (Наума) Геккера вже повністю присвячена гімназистам цього навчального закладу (щоправда, у назві це аж ніяк не відбилось). Сама поява цієї статті (так само як і публікація спогадів А.П. Шмідт) була обумовлена змінами, що відбулись у державі в наслідок жовтневих 1917 р. подій у Петрограді.

Н. Геккер пише про часи свого навчання у Бердянській гімназії і пропонує погляд на життя освітньої установи кінця 1870-х рр., який є вельми відмінним від картини, що постає зі сторінок, скажімо, документації Одеського навчального округу, повітового земства, публікацій «Одеського Вісника». Спогади Геккера певною мірою і перегукуються, і одночасно дисонують з промовами, з якими виступили на випускному акті 1878 р. А. Цибулевський та І. Волобуєв [18], гімназисти, лише на кілька років старші за Нахіма.

З майже півсторічної відстані старий есер Н. Геккер намагається проаналізувати процеси, виділити течії, що мали місце в середовищі його однокашників «навесні їхнього молодого життя», при цьому певною мірою ідеалізуючи свої юнацькі роки і в той же час дивлячись на їх наївність з гори набутого життєвого досвіду. Зі сторінок спогадів постають і представники «культурницького», «академічного» напрямку громадської діяльності в гімназії, які відстоювали ідею принесення користі людству шляхом самовдосконалення, наполегливого навчання (і з якого, попри те, вийшов Лев Коган-Бернштейн, майбутній організатор студентського руху в Санкт-Петербурзькому університеті і організатор збройного опору проти якутської адміністрації, згодом страчений за таку діяльність) і народовці-пропагандисти, і представники терористичної течії – гімназист Костянтин Полікарпов, який застрелився після невдалого замаху на провокатора, Яків Бердичевський, що застрелився після невдалого нападу на пошту…

У спогадах знаходимо, між іншим, досить цікаву характеристику директора гімназії Ф.Я. Вороного, про якого Н. Геккер писав, що він перебував у двозначному стані: «Керівництво не довіряло йому і вважало його небеспечним вольнолюбцем, не дивлячись на всі його старання зберегти мир і не вийти з покори; а радикали-учні його дивляться на нього як на самого небеспечного ворога свого, оскільки він мучив їх не стільки репресією та наглядом, скільки влізанням у душу ліберальною полемікою на самі дорогі та інтимні теми». Варто згадати, що мова йде про директора, при якому була добудована споруда Бердянської чоловічої гімназії, відбувся перший її випуск, під керівництвом якого у навчальному закладі виховувались В.А. Хавкін, Г.Ф. Вороний, П.П. Шмідт. У оцінці директора чітко відбилась позиція, з якою Геккер підійшов до викладення матеріалів у цілому: це позиція революціонера, який апріорно негативно ставиться до «двозначності» лібералізму.

Важливою складовою видання є ілюстрації: фотознімки гімназії, види Бердянська з гімназійною будівлею, фотопортрети директорів, учителів, учнів, випускників навчального закладу, відтворені документи… Більшість з них публікується вперше.

***

Матеріали подані мовою оригіналу. Пунктуація наближена до норм сучасного правопису. Збережені авторська орфографія та синтаксис, за виключенням явних друкарських помилок та описок. При наведенні витягів із джерел випущені фрагменти позначаються трьома крапками в квадратних дужках.

Кожен архівний документ забеспечено заголовком і йому присвоєно порядковий номер: нумерація застосована наскрізна. У легенді, вміщеній після тексту документа, вказано назву архіву, номери фонду, опису, справи та аркушів. Виносні літери і буквосполучення внесені у рядок. Збережено написання чисел і дат словами. Наявність виправлених літер, підчисток та інше, оскільки їх значна кількість, не оговорюється, крім випадків, коли це вплинуло на зміст документа. Старі кириличні літери «і», «ѣ», «ѳ» замінені відповідно літерами «и», «е» та «ф». Твердий знак наприкінці слів опущено.

Закінчення аркушів позначено двома косими рисками (//) в середині тексту.

Пошкодження тексту та непрочитані в тексті слова позначені трьома крапками в квадратних дужках. У посторінкових примітках при цьому зазначається, що частина тексту пошкоджена, або скільки саме слів не прочитано. Непрочитані підписи позначаються квадратними дужками, в яких курсивом написане слово «підпис».

Публікацію супроводжує науково-довідковий апарат, який включає коментарі, словник застарілих та рідковживаних слів, іменний та географічний покажчики, хронологічний перелік архівних документів, список скорочень.

Упорядники висловлюють щиру вдячність всім тим, хто порадами, консультаціями, практичною допомогою сприяв евристиці та археографічному опрацюванню і публікації матеріалів, і перш за все голові Запорізького наукового товариства ім. Я.П. Новицького, д.і.н., професору А.В. Бойку, директору Державного архіву Запорізької області О.С. Тедеєву, директору Державного архіву Одеської області І.І. Ніточці, заступнику директора ДАОО Л.Г. Білоусовій, зав. відділу зберігання та обліку документів ДАОО В.Ю. Алєксєєвій, провідному спеціалісту Державного архіву в Автономній Республіці Крим О.В. Музиченко, головному бібліотекарю відділу організації і зберігання фондів Державної історичної бібліотеки України Л.В. Залізняк, завідуючій відділу рідкісних видань і рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького Т.Л. Подкупко, завідуючій науковою бібліотекою «Тавріка» ім. О.Х. Стевена Кримського республіканського краєзнавчого музею Н.М. Колесніковій, завідуючій відділу комплектування і наукового оброблення літератури бібліотеки БДПУ Л.Й. Войній, завідуючій кафедри загального мовознавства та слов’янської філології Л.Я. Романовій, спеціалісту-інженеру ЦППК БДПУ С.К. Акімову, студентам університету В.В. Балуті та С.Г. Нобєлєву.

Особливу подяку хотілось би висловити тепер вже колишньому старшому науковому співробітнику Бердянського краєзнавчого музею Л.А. Бучній, бердянському краєзнавцю Є.С. Денисову і, звичайно ж, ректору Бердянського державного педагогічного університету В.В. Крижку, щира зацікавленість і постійне особисте опікування якого дали змогу реалізувати цей проект.

Примітки

1. Побіжно зазначимо, що подібний підхід має місце і в роботах, присвячених навчальному закладу в Бердянську: нещодавно виявленому рукописі 1967 року (Токаренко И.И. Очерк истории Бердянского педагогического института. – Бердянск, 1967. – 121 с.) та опублікованому з нагоди 60-річчя БДПІ науково-популярному виданні (Бердянський державний педагогічний інститут ім. П.Д. Осипенко / Лизогуб Ю.М., Могильний С.А., Сердюк М.Г. – Бердянськ: вид. БДПІ, 1993. – 176 с.).

2. Бастрыга И., Лыман И. Начала истории Бердянска. – Запорожье, б.и., 2002. – 132 с.

3. Баханов К.А., Лыман И.И. Бердянск в дневниках титулярного советника В.К. Крыжановского. Крыжановский В.К. Дневники. – Запорожье: Просвіта, 2002. – 218 с., ил.

4. Православна церква на півдні України (1775 – 1781) / Упорядник: І. Лиман // Джерела з історії Південної України. Том 4. – Запоріжжя: РА «Тандем–У», 2004. – 560 с.

5. Константинов Н.А. Очерки по истории средней школы. Гимназии и реальные училища с конца ХІХ в. до февральской революции 1917 г. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Учпедгиз, 1956. – С. 16.

6. Говоров Д. Историческая записка о Керченском Кушниковском девичьем институте с основания его в 1835 до 1885 г. – Керчь, 1886. – 113 + 40 с.;

Михневич И. Исторический обзор сорокалетия Ришельевского лицея, с 1817 по 1857 год. – Одесса: тип. Л. Нитче, 1857. – 200 с.;

Празднование семидесятипятилетняго юбилея Симферопольской мужской гимназии и отчет о состоянии гимназии от 1812 по 1887 год. – Симферополь, 1887. – 68 с.;

Грахов Я., Веребрюсов С. Краткий историко-статистический обзор Екатеринославской гимназии и подчиненных ей учебных заведений. – Одесса: тип. Францова и Нитче, 1856. – 330 с.;

Локоть Ф. Столетие Екатеринославской классической гимназии 1805 – 1905 гг. Краткий исторический очерк. – Екатеринослав: тип. Губернского земства. 1908. – 386 с.;

Нейкирх Г. Краткая историческая записка о Мариупольской гимназии, со дня открытия до конца 1880 – 1881 учебного года. – Мариуполь, 1881;

Зенкевич Х.Х. Тридцатилетие Керченской Александровской гимназии (1863 –1893). Краткая историческая записка. – Керчь, 1894. – 44 с.;

Историческая записка о Мелитопольском реальном училище. – Мелитополь, 1881;

Краткая историческая записка о Евпаторийском уездном училище (1852 – 1887). – Бердянск, 1888.

7. Антонович В. Міністерство гр. Д.А. Толстого // Твори. – К, 1932. – Т. 1. – С. 149.

8. Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 315.

9. Бердянск // Одесский Вестник. – № 252. – 19.IX.1887. – С. 3.

10. Бердянск // Одесский Вестник. – № 305. – 12.ХІ.1887. – С. 3.

11. ДААРК. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 25428.

12. ДААРК. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1500.

13. ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 147. – Спр. 78.

14. «Віддати зумієм себе Україні»: Листування Трохима Зінківського з Борисом Грінченком / Вступ. ст., археограф. передм., упоряд., комент., приміт., підгот. текстів, покажчики, додатки, добір ілюстр. матеріалу С.С. Кіраля. – Київ – Нью-Йорк, 2004. – С. 16 – 17.

15. Сборник постановлений Бердянского Уездного Земского Собрания с 1866 г. по 1908 г. – Б. м. и г.– Т. І. – С. І – ІІ.

16. Берман Я.З. До столітніх роковин заснування газети «Одесский Вестник» (1827 – 1927). Матеріяли для історичного нарису. – К., 1928. – С. 14.

17. Постановления Бердянского уездного земского собрания чрезвычайной сессии созыва 29-го Июня 1877 года и очередной сессии созыва с 22 по 26 Октября 1877 г. с приложением докладов уездной управы. – Симферополь: типография Спиро, 1878. – С. 365.

18. Постановления Бердянского очередного уездного земского собрания созыва с 10-го по 16-е Октября 1878 г. – Бердянск: типография Э. Килиус и Ко, 1879. – С. 212 – 221.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2004 – 2019 І.Лиман

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2660

Модифіковано : 16.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.