|
|
Історіографія історії православної церкви на півдні України
І.І.Лиман
Вивчення стану наукової розробки історії православної церкви на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. вимагає розгляду „проблемної історіографії”, тобто сукупності літератури, яка має відношення до зазначеної проблематики [1], не просто у формі анотованого покажчика найбільш значущих робіт і переліку авторів робіт, внесок яких у дослідження теми є менш вагомим, але зі зверненням уваги на методологічні підходи, тенденції в історичній науці, специфіку історіографічного процесу та історіографічної ситуації.
При всій умовності класифікації весь спектр історичних робіт, які мають відношення до православної церкви в краї в 1775 – 1861 рр., може бути поділений на три групи: 1) праці, основна увага в яких приділена різноманітним аспектам безпосередньо історії православ’я в південноукраїнському регіоні; 2) дослідження з церковної історії Російської імперії та її окремих частин (за виключенням Південної України); 3) роботи, які хоча і присвячені переважно „світській” проблематиці, але містять інформацію з історії православ’я. При специфічності і в той же час неоднорідності кожної із виокремлених груп в історичному процесі можна умовно виділити три основні періоди, а саме: 1) ХІХ ст. – кінець 20-х рр. ХХ ст.; 2) кінець 20-х – кінець 80-х рр. ХХ ст.; 3) з кінця 1980-х рр. до сьогодення. Оскільки кожен період принципово відрізнявся від інших і мав деякі спільні характеристики для всіх трьох груп історичних досліджень, є сенс при розгляді історіографічних проблем поєднати хронологічний і тематичний принципи викладення матеріалу.
Зважаючи на специфіку церковної проблематики, традиційна періодизація на „дорадянський — радянський — пострадянський” етапи в розвитку історіографії, твердження про принципові відмінності історіографічної ситуації на кожному з цих етапів мають сенс не лише з огляду на відмінності політичних, соціально-економічних умов, в яких діяли науковці, на зміни характеру впливу держави на історіографічний процес, на досягнення кожного з етапів, але значною мірою і зважаючи на трансформацію світоглядних імперативів, на суттєві зміни „релігійності мислення”.
При всій несхожості особистих світоглядних позицій переважна більшість авторів, які писали до кінця 1920-х рр., були релігійними людьми, які мислили в християнських категоріях, що значно вплинуло на зміст праць, на характер висновків, які робились. Разом із тим, релігійність дослідників зовсім не означала обов’язкову і безоглядну апологетичну спрямованість їхніх робіт.
Посилання
1. Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – початок ХХ століття). — К.: Генеза, 2000. — С. 15.
Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ
|
