Від упорядників

І.І. Лиман, В.М. Константінова

Аби наблизитись до розуміння значення «Одеського Вісника» як історичного джерела для дослідження минулого міста Бердянська, варто замислитись над тим, чим була періодична преса для наших предків, які жили в позаминулому сторіччі.

Беззаперечно, недоречно ставити знак рівняння між роллю газет в сучасному світі і в минулому. На порядки відрізняється кількість періодичних видань, що виходять сьогодні і видавались у ХІХ ст. Тим більше – їхні наклади: якщо зараз кількатисячний тираж є скромним і для районної газети, то колись така кількість примірників була вельми пристойною для видання, чия основна читацька аудиторія охоплювала простори від Молдови до Кавказу. А саме таким виданням і був «Одеський Вісник».

Такі разючі кількісні відмінності не пояснюються лише тим, що і населення регіону у ХІХ ст. було значно меншим, аніж сьогодні. Тут дали взнаки і відмінності рівня писемності, освіченості, і цілий ряд інших факторів, включаючи відмінності культурної, ідеологічної та суспільно-політичної ситуації.

Утім, було б глибокою помилкою припущення, що значення преси для суспільства і окремих громадян ХІХ і ХХІ ст. відрізняється пропорційно до співвідношення кількості населення і чисельності та тиражів газет.

За відсутності таких звичних для нас засобів масової інформації, як телебачення, радіо, Internet-видання, саме на газети великою мірою покладались функція формування суспільної думки, завдання інформування населення тощо. І якщо для влади було важливим використання газетних шпальт для ідеологічного впливу на читачів, то видавці і кореспонденти мали на меті, між іншим, вплив як на читачів, так і на саму владу. Що ж стосується «споживачів» газет, то вони шукали у виданнях і цікаву, і корисну для них інформацію. Видавці ж, будучи зацікавлені в тому, аби розширити коло читачів (особливо після дозволу 1865 р. на роздрібний продаж газет), прагнули, аби їхнє видання відповідало обом потребам «читаючої публіки». Звичайно, з поправкою на характер і спрямованість видання, його фінансові можливості, на вподобання власника, на діяльність цензури і цілий ряд інших факторів. З огляду на це зрозуміло, що систематична поява на сторінках «Одеського Вісника» кореспонденцій з Бердянська відповідала інтересам і видавців, і читачів газети. Певною мірою ці публікації служили і каналом зв’язку між особою і владою, доносячи до відома останньої ті проблеми (а іноді пропонуючи і «підказки» шляхів їх розв’язання), які хвилювали кореспондентів та інших мешканців приморського міста. Разом із тим, шпальта газети активно використовувались бердянцями для формування певного іміджу міста в очах купців і товаровиробників, від активності яких залежало процвітання Бердянська.

Природно, що чи не найбільше матеріали «Одеського Вісника» про Бердянськ цікавили самих бердянців. У місті ще не видавалось своїх, місцевих, газет. А бердянський читач прагнув дізнаватись з преси не тільки про події, що відбувались в містах, де він, можливо, ніколи і не бував. Навіть якщо він добре знав про певну подію в рідному місті, все одно йому було цікаво, що саме і як саме про це буде написано в газеті. Не кажучи вже про вірогідність побачити в публікації згадку про себе.

Про те, наскільки важливим було для певного прошарку населення Бердянська читання газет, можна судити з публікації в самому «Одеському Віснику»: «В продолжении прошедшей зимы мы, жители Бердянска, этого лучшего порта Азовского моря, но по непонятной причине лишенного благодеяний железных дорог, были, можно сказать, разобщены от всего мира. Случалось по три недели не получать русских газет, а иностранных – по пяти и шести недель. Кому известна жизнь провинциального города, тот поймет, как велико было для нас такое лишение» [Одесский Вестник. – № 74. – 9.IV.1877. – С. 3.].

А про те, що місто дійсно час від часу опинялось в «інформаційній блокаді», так само як про саму специфіку «життя провінційного міста», бердянські кореспонденти «Одеського Вісника» писали так: «Однообразие и скука нашей провинциальной жизни, достигшие крайнего предела по причине небывалых у нас морозов…, на днях были нарушены» [Одесский Вестник. – № 43. – 21.II(4.III).1880. – С. 3.]; «Зима – мертвый сезон для нашего города: пароходство прекращается, дороги делаются невозможны, город изолируется от внешнего мира, деятельность прекращается, и общество засыпает впредь до новой навигации» [Одесский Вестник. – № 347. – 28.ХІІ.1888. – С. 3.]; «Зимой вообще, а в особенности осенью и весною, когда наступает распутица, всякое сношение с внешним миром у нас прекращается; путь делается настолько плох, что на проезд от Бердянска к Мелитополю (расстояние 110 верст) иногда нужно употребить неделю времени и заплатить за проезд не менее 70 или 100 руб.» [Одесский Вестник. – № 80. – 24.ІІІ.1889. – С. 3.].

Публікації «Одеського Вісника» про Бердянськ цікавили далеко не тільки бердянських читачів. Для одних ці кореспонденції давали можливість порівняти ситуацію в своєму населеному пункті з тією, що склалась у Бердянську. Для других – більше дізнатись про місто, яке вони колись відвідували чи в якому мешкали їхні знайомі або родичі. Для третіх – просто насолодитись статтею про той чи інший курйоз.

Проте для багатьох ознайомлення з цими публікаціями мало суто практичне значення. В першу чергу – для «торгового люду». Адже бути в курсі останніх новин стосовно Бердянського порту, експортної та імпортної торгівлі через нього, навігації тощо означало можливість вдаліше спрямовувати свою торговельну діяльність. Пильно стежили за ситуацією в Бердянську і мешканці його основних конкурентів на Азовському морі – Маріуполя і Таганрога. Усвідомлюючи такий інтерес, редакція «Одеського Вісника» свого часу висловила щиру зацікавленість в одержанні від кореспондентів найдокладніших даних про бердянську торгівлю.

Що стосується редагування «Одеського Вісника», то про нього варто сказати докладніше. Адже і по відношенню до цієї газети цілком справедливим є узагальнення, що «на протяжении всего периода существования дореволюционной периодики была велика роль издателя и редактора». [Данилевский И.Н., Кабанов В.В., Медушевская О.М., Румянцева М.Ф. Источниковедение. Теория. История. Метод. Источники российской истории. – М.: РГГУ, 2000. – С. 465.]

В останній чверті ХІХ ст. редагуванням газети займались П.П. Сокальський, К.Д. Гавронський, П.О. Зелений, С.Ю. Ломницький, В.В. Кірхнер, М.М. Арнольд. Петро Петрович Сокальський (1830 – 1887) знаходився на посаді редактора із січня 1872 по травень 1876 р., але через стан здоров’я на досить тривалий час відходив від керівництва «Одеським Вісником», і тому з 121-го випуску 1874 р. по 169-й випуск 1875 р. газета виходила під редагуванням К.Д. Гавронського. 1 червня 1876 р. «Одеський Вісник» був очолений Павлом Олександровичем Зеленим (1839 – 1913), який керував виданням майже 10 років. Будучи досвідченим земським діячем, редактор велику увагу приділяв висвітленню на шпальтах газети проблем, пов’язаних саме з діяльністю земських органів місцевого самоврядування. Матеріальний стан газети був дуже несталим, і в середині 1885 р. П.О. Зелений покинув «Одеський Вісник». Ще в кінці 1884 р. Павло Олександрович залучив до справи редагування С.Ю. Ломницького (1854 – 1916), який залишався редактором газети до кінця травня 1889 р. Ще коротшим виявилось перебування на посаді редактора наступника С.Ю. Ломницького – В.В. Кірхнера (1848 – 1923). У жовтні 1890 р. Кірхнер передав редагування М.М. Арнольду. Утім, це не врятувало видання. Останнє десятиріччя в історії «Одеського Вісника» стало часом постійної боротьби за виживання газети. Через перманентні матеріальні негаразди «Одеський Вісник» фактично перестав існувати 26 серпня 1893 р.

Ще з 1864 р. «Одеський Вісник» виходив щоденно, за винятком вихідних та святкових днів. Таким чином, щорічно читачам пропонувалось близько 300, а у другій половині 1880-х р. – вже близько 350 випусків видання.

Незважаючи на зміни редакторів, у форматі газети тривалий час нововведень було небагато. Це – політика видавців. Зокрема, П.П. Сокальський підкреслював чітке додержання програми своїх попередників. В оголошенні на 1876 р. він відзначив, що не буде казати про дещо нове, а хоче вже заведеним звичаєм подавати матеріал «фактично, самим ділом». Не поступився цими принципами і П.О. Зелений. У повідомленнях про передплату, що виходили впродовж періоду його перебування на посаді редактора, традиційно позначалось: «В том же формате, теми же отделами, в те же сроки» [Берман Я.З. До столітніх роковин заснування газети «Одесский Вестник» (1827 – 1927). Матеріяли для історичного нарису. – К., 1928. – С. 8 – 11]. Завдяки цій стабільності в майже незмінному вигляді довго продовжував існувати відділ, в якому, зокрема, розміщувалась кореспонденція з Бердянська. На початку 70-х рр. цей відділ продовжував називатись «Вести с юга России»; з липня 1874 р. він був перейменований на «Юг», а з кінця 1878 р. – на «Южный край». У 1885 р. кореспонденція з Бердянська вже з’являлась у відділі з відновленою назвою «Юг». Починаючи з випуску 143 за 1889 р. відділ вже називався «Корреспонденции». Існування відділу відповідало задекларованому П.П. Сокальським завданню «обслуживания интересов Южной России». Під останньою розумівся величезний регіон. Тому у відділі розміщувались повідомлення не лише з України (включаючи не тільки Південь, але й Київську, Подільську, Чернігівську, Полтавську та ряд інших губерній), а й з молдавських, білоруських, російських, грузинських, азербайджанських міст. Лише лічені випуски газети виходили без зазначеного відділу. Як правило, в кожному випуску «Одеського Вісника» друкувалось від однієї до дванадцяти кореспонденцій з «Південної Росії».

Під матеріалами про Бердянськ та його повіт 32 рази зустрічаємо підпис Василя Костянтиновича Крижанівського («В. Крыжановский», «В. К.»), 8 – Георгія Сластіонова («Г. Сл-нов», «С-ов», «Г. С-нов», «Г. С.»). По 5 разів підписано «Н. Звонков» («Звонков») та «Г. Риниери»; 4 – «Z.», 3 – «N. N.», по 2 – «N. C.» («Н. С.»), «Е. Недерица» (Е. Н-ца»), «К. Ковалевский» («Ковалевский»), «Я. Онискевич» («Я. Он-ч»), «Senior», по 1 – «N.», «К.», «Вит а.», «Nemo», «Местный житель», «Ц.», «М. Ж.», «Русский», «Я. Занаровский», «Гарусов», «Аз», «Буки», «Гражданин г. Бердянска», «Демитриадес», «Незнакомый знакомец», «Г. Г. Ж.», «Захаров», «Т.», «Р-вой», «Sum.», «Л.», «А. Х.», «П. Х.». Отже, підписаною є менша частина кореспонденцій. Причому немає жодного зазначення авторства після 8 жовтня 1887 р. В останні роки існування газети у ній передруковується все більше матеріалів з інших видань.

Загалом же, за 1876 – 1893 рр. виявлено 232 публікації «Одеського Вісника» стосовно як Бердянська, так і повіту, чиї установи розташовувались у місті.

А ці матеріали тісно переплітались між собою у цілому ряді аспектів. Перш за все – при висвітленні найбільш популярної серед бердянських кореспондентів проблематики. Не важко здогадатись, що нею, як і в попередні десятиліття, залишалась торговельна діяльність через Бердянський порт і пов’язана з цим навігація. У 63 кореспонденціях йшлося саме про це. Причина такої популярності тематики сформульована в одній із статей: «Порт – это жизненный нерв, от которого всецело зависят благосостояние, развитие и самое существование города. Если этот нерв порвется, то результаты гибели отзовутся не только на городе, который неминуемо придет в упадок, но и на всем Бердянском и соседних уездах, так как Бердянский порт, между портами южного района, неоспоримо имеет в торговом отношении весьма важное значение» [Одесский Вестник. – № 204. – 30.VII(11.VIII).1886. – С. 3.].

Наведена цитата, між іншим, є вельми симптоматичною для періоду в історії Бердянська, матеріали за який увійшли до цієї книги. Адже тут ключовою є не лише фраза про важливість значення Бердянського порту для регіону. Не менш виразною є стурбованість подальшою долею цього порту. А він, як і місто в цілому, в останній чверті ХІХ ст. перегорнув не одну сумну сторінку своєї історії.

Вищезгадана цитата важлива ще в одному відношенні. Вона чітко формулює залежність Бердянського повіту від порту. І це цілком відповідало дійсності. Адже саме Бердянськ продовжував слугувати тими морськими воротами, через які населення навколишніх місцевостей збувало свою продукцію, перш за все зерно, за кордон. А на вирощуванні зернових трималось благополуччя повіту. Тож далеко не випадково в 44 кореспонденціях з Бердянська повідомлялось про ситуацію з вирощуванням сільськогосподарської продукції, передусім – зерна. Причому в багатьох випадках така інформація наводилась у тих же статтях, в яких йшлося про бердянську торгівлю. Тут же часто наводились дані про погоду, стихію. Така увага кореспондентів цілком зрозуміла. Адже саме від погоди великою мірою залежали і навігація, і сільське господарство. Не дивно, що кількість повідомлень про погоду приблизно дорівнює кількості повідомлень про сільгоспроботи і види на врожай.

Іншим аспектом, в якому виявлялась тісна взаємозалежність міста і повіту, були плани прокладення до Бердянська залізничної гілки. Питання, яке неодноразово піднімалось і в попередні часи, тепер набирало все більшої гостроти. Лобіювання проекту тривалий час залишалось лейтмотивом багатьох публікацій бердянських кореспондентів. У цьому контексті, між іншим, можна розглядати і наведені нами цитати про ізольованість Бердянська від навколишнього світу. А основним аргументом на користь будівництва залізниці служила саме необхідність створити кращі можливості для навколишніх місцевостей експортувати хліб через Бердянський порт.

На розширення цих же можливостей певною мірою були спрямовані і заходи щодо благоустрою Бердянська. А про них йдеться більш ніж у 40 кореспонденціях.

Важливе місце в публікаціях «Одеського Вісника» посідає висвітлення функціонування розташованих у Бердянську установ повітового земства. Ще більша увага приділена діяльності міських органів самоврядування.

При цьому джерела свідчать, що в тому ж питанні відстоювання проекту прокладення залізниці міські і повітові установи тісно взаємодіяли.

Не менш тісною була ця взаємодія в питаннях, пов’язаних з освітою (про них йдеться у 47 публікаціях). Найбільш наочно вона проявилась у паритетному фінансуванні будівництва і утримання чоловічої гімназії.

У ряді статей «Одеського Вісника» повідомлялось про діяльність розташованих в Бердянську судових установ, у тому числі – і щодо розгляду справ мешканців повіту. Ще 20 публікацій містять кримінальну хроніку.

У стількох же статтях, надісланих з Бердянська, висвітлюються питання, пов’язані з медициною і охороною здоров’я. І серед них великим є відсоток повідомлень, які стосувались земської медицини в повіті.

Так чи інакше інформація про місто і повіт переплітається і в кореспонденціях про приїзди високопоставлених осіб, про події релігійного, світського життя, доброчинні заходи, діяльність театру, концерти, про реакцію місцевого населення на міжнародні події тощо.

Тож винесення в заголовок цієї книги характеристики, яка зустрічається в кількох публікаціях «Одеського Вісника» про Бердянськ – «Повітова столиця» – є вельми символічним.

Лише пунктиром позначивши в цій передмові тематику кореспонденцій одеської газети, упорядники видання аж ніяк не мають наміру займатись невдячною справою переповідання змісту джерел. Натомість надають читачеві можливість самому заглибитись в історію Бердянська і його повіту останньої чверті ХІХ ст.

***

Видання за хронологією опублікованих матеріалів є продовженням книг «Юне місто». Літопис історії Бердянська очима кореспондентів «Одеського Вісника» (1827 – 1860 рр.)» і «Кращий порт Азовського моря». Літопис історії Бердянська очима кореспондентів «Одеського Вісника» (1861 – 1875 рр.) ».

Матеріали подані мовою оригіналу. Пунктуація наближена до норм сучасного правопису. Збережені орфографія та синтаксис, за виключенням явних друкарських помилок.

Старі кириличні літери «і», «ѣ», «ѳ» замінені відповідно літерами «и», «е» та «ф». Твердий знак наприкінці слів опущено.

Публікацію супроводжує науково-довідковий апарат, який включає коментарі, словник застарілих та рідковживаних слів, іменний та географічний покажчики, список скорочень.

***

Упорядники щиро вдячні за організаційну допомогу в пошуковій роботі д.і.н., професору Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова О.А. Бачинській, професору, ректору Бердянського державного педагогічного університету В.В. Крижку, завідувачу сектором відділу рідкісних книжок та рукописів Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова І.В. Пігулевській і всім співробітникам цієї бібліотеки, завідувачу відділом рідкісних видань та рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького Т.Л. Подкупко і її співробітницям.

За багаторічну допомогу, підтримку та консультації дякуємо д.і.н., професору Запорізького національного університету А.В. Бойку.

Цінну допомогу надав А.М. Піменов.

За організаційну підтримку в одержанні коштів на тиражування цього видання слова подяки адресуємо голові комісії з освіти та науки Бердянської міської ради депутатів Б.Я. Бузову, заступнику Бердянського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради О.В. Лісовенко, першому заступнику Бердянського міського голови П.А. Гончаруку. І, звичайно ж, завдячуємо керівництву міста Бердянська за саме фінансування публікації книги.

Нарешті, вдячні к.і.н., доценту кафедри історії Невинномиського державного гуманітарно-технічного інституту (Російська Федерація) Ж.А. Абрековій, якій і надаємо слово нижче.

І.І. Лиман, В.М. Константінова